Коли почалася війна, я була вдома і почув перший вибух. У цей момент усе навколо немов зупинилося, і я не міг повірити, що це відбувається зі мною. Паніки не було, я пішов на роботу. Потім всіх відправили додому. Я не очікував, що росіяни будуть наступати так швидко, захоплюючи наші міста та села. Моя дівчина виїхала до Польщі, а я залишився у Запоріжжі. Магазини та аптеки закрилися дуже швидко, а люди в паніці змітали все з полиць.

Хліб зник, банкомати перестали працювати, і звичне життя обірвалося. Мені важко було знайти корм для котика. 

Найбільше мене шокували прильоти ракет у будинки. Спочатку я спускався у сховища, а потім припинив ходити. Іноді я думав, що не витримаю цього. Одного разу після початку тривоги я вийшов на балкон і почув звук ракети. Вона прилетіла за триста метрів від мого будинку. Я був у розпачі. Так було неодноразово. Будинок здригався від вибухів. Все це переживати дуже страшно. Я сподіваюсь, що скоро настане мир. Мрію після перемоги побачити доньку, яка зараз дуже далеко.