24 лютого я прокинулась від дзвінка чоловіка. Він сказав, що потрібно виїжджати. У будинку моєї мами вже не було вікон, і вона виїхала. У мене виїхати не вийшло - я залишилась. Не було бензину, на дорогах - великі затори. На вокзал я не їхала, бо вважала, що там небезпечно. Два тижні ми прожили в Харкові. Продукти брали із запасів. Батьки чоловіка були в окупації вісім місяців у Харківській області. У них тяжкий моральний стан. Будинок моєї мами зруйнований. 

Коли у сусідні будинки потрапила бомба і загинули люди, ми виїхали. Ще було влучання і в наш будинок.

Виїжджала я своєю машиною: чоловік із Полтави мені привіз бензин. 

Колись я мріяла про подорожі, а зараз хочу лише одного: аби було нормальне майбутнє для батьків і дітей.