«Буде мир – все інше налагодиться»

Ми весь час мешкаємо в селі Нижня Вільхова. У нас із чоловіком троє діток. Синові 25 років, живе у Москві. Він поїхав давно, коли все було мирно та спокійно, навчався у Курську, в академії. Донька закінчила у Луганську торговий інститут і там працює. Молодша донька поїхала до брата після того, як у нас розбомбили хату. Ми живемо в літній кухні, тому що в будинку тільки недавно відремонтували вікна та відновили опалення. Водічки немає.

До війни було гарне та спокійне життя. Чоловік працював, я вже ні. У нас було власне господарство: і корівка, і кізочки, і свині. Добре жили.

А потім розпочалися військові дії. Наш будинок дуже постраждав. Дах відновили самі, потік котел, а нам просто нема на що купити новий. У хаті немає води, жити там зараз неможливо.

Був епізод, який навіть не хочеться згадувати. Коли близько стріляли, тріскався будинок, вилітали шибки. Донька була вагітна і хлопці переносили її на руках через кордон. У нас лікарня була розбита, а у бік Біловодська, Сіверського Дінця все було перекрито. А їй уже скоро був час народжувати, і ми не знали, що з нею робити. Нам довелося її відправити до Росії. Вона там народила та повернулася назад.

Пенсії маленькі, нам не вистачає. Ми обидва хворі, у мене цукровий діабет, він [чоловік] лікувався в онкології, переніс операцію. Грошей зовсім не вистачає.

Мрію про мир, щоб усе було спокійніше, більше ні про що. Потрібен мир, спокій, а все інше саме додасться. Люди заспокояться, перестануть нервувати і боятися, і все налагодиться.