Апостол Софія, учениця 10 класу Комунального закладу "Харківський ліцей №47 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Студенцова Наталія Іванівна

Моя Україна майбутнього

Країна, де народилася людина, завжди буде мати окреме місце у серці   кожного. І це цілком зрозуміло. Людина, яка любить свою країну, завжди буде прагнути покращити її, свою  країну . Від початку повномасштабного наступу росіян, які  без оголошення війни  напали на Україну,   мої мрії, пріоритети, цілі, ставлення до життя ,  навіть усе моє життя, повністю змінилися. Наразі я не планую переїжджати в іншу країну. Чому? Моя країна  чекає на мене, так, саме на мене,  чекає  й на кожного українця, який вимушено покинув рідне місто чи село.

Україна після закінчення війни буде потребувати відбудови, тобто молодих архітекторів, буде прагнути покращення економічного стану. А значить – креативних економістів, менеджерів. Буде розміновувати поля, засіваючи їх пшеницею, житом, гречкою, чекатиме нового врожаю.

Ось  тут зможуть знадобитися знаючі  агрономи! А хіба війна не погіршила екологічний стан України? Одна лише херсонська катастрофа чого варта! Є велика робота для наших  екологів.   І це лише дуже мала частина професій, які  так потрібні моїй державі, потрібні нам для того, щоб  країна була успішною. Україна потребує кожного з нас, бо саме від людини залежить її успішний розвиток і процвітання. Ми й  виборюємо це наше право бути успішною європейською державою.

Віддаємо найдорожче - життя тисячі найкращих, найсвідоміших українців… Біль, сльози матерів , дружин , наречених, які недочекалися, недолюбили...

Як  же ти можеш допомогти  чимось значимим своїй країні, будучи підлітком? Сьогодні я вже знаю , що  якщо ти хочеш  дійсно допомогти, то завжди знайдеш те, що саме тобі до душі.   Із березня минулого року по вересень 2023 -го року я займалася волонтерством у одному із таких  благодійних  центрів.

На початку березня минулого року я змушена була з родиною покинути Харків, який здригався від вибухів бомб , обстрілів , від ракет. Десятки тривог. Розстрілював ворог і мою Салтівку. Я переїхала з Харкова до Хмельницького.

У   вільний час удома не хотілося сидіти, новини з фронту тривожили й краяли серце, душу, тому без вагань зрозуміла, що хочу волонтерити.  Так, я відразу подорослішала. Що з того, що мені шістнадцятий рік? Не знала, що вмію і що знаю. Я просто пішла займатися благодійністю у волонтерський центр, який організували харківські переселенці. Ми пакували одяг окремо й для  для військових. Багато  речей відправляли  в госпіталі та у пологові будинки.

У такі хвилини я думала про одне: там, на моїй Харківщині, сусідніх Луганщині та Донеччині велика біда, гинуть люди, палає в згарищах земля. Мої матуся, батько, сестра та бабуся з дідусем теж допомагали, не були осторонь..

Кожен дорослий має сьогодні зрозуміти нас, підлітків. Зрозуміти наші пориви, бажання бути корисними іншим людям, бо про війну  до 24 лютого ми чули лише на уроках історії та літератури. Хто б із нас , веселих і безтурботних, міг  передбачити , що нам доведеться пережити таке лихоліття?! Наш волонтерський центр , як і десятки, сотні інших, – це теж народний фронт, який допомагає військовим вистояти , вибороти перемогу. Це значима для мене робота. Це й моя відповідальність за майбутню долю України.

Пишемо й говоримо про успішне майбутнє України. Мій голос, моя позиція серед інших багатьох , теж значимих голосів. Сьогодні, 15 жовтня 2023 року , я всім можу твердо сказати: я і є успішна Україна.

Майбутнє  моєї країни залежить саме  від мене ,від  усіх нас, моїх однолітків , які десь через рік – півтора сядуть  на лави вишів України (я не обмовилася , а саме так!) і  будуть здобувати професїї агрономів, інженерів, економістів, будівельників, бо ми, як ніхто й ніколи,  розуміємо, як чекає  Україна  на нас, наші руки, наші знання. Віримо й переможемо! Україна однозначно має своє велике майбутнє. Тепер я у цьому не сумніваюся.