Я прожила таке життя... (плаче) Я в тридцять восьмому році народилася. Коли почалася війна, мені було два роки. І зараз така старість... Коли ж це все закінчиться? Щоб я змогла хоча б рік прожити спокійно. (плаче) Це те, що я хотіла сказати. Чоловік загинув. Працював у шахті все життя, але в нас ні вугілля немає, ні води, ні газу – нічого немає. Ми мучимося, а не живемо. Ми хочемо миру.

Будь ласка, миріться як-небудь! Мені 83 роки. Будинок розбитий, вікна побиті. Я живу в підсобному приміщенні. Вісім років живу в літній кухні. Будинок стоїть порожній, тому що топити нічим. Два роки як помер чоловік. Він 40 років на шахті пропрацював. Така несправедливість у житті. За що ми постраждали – не знаю.

Досі стріляють. Б’ють тут близько. Ми ні в чому не винні. Кому стало погано жити? У мирі все було прекрасно. Моя внучка саме закінчила вчитися в Донецьку в інституті. Поїхала до Києва і там живе. Усі виживають, як можуть.