Моя сім’я – це я, чоловік і двоє дітей. До 2014 року ми жили в Луганську, потім переїхали до Харкова. У 2022 році з перших днів наш район почали бомбити. 

Найстрашніше – це приліт біля дому, коли у нас вікна вилетіли. Бомба вибухнула, як в 1941-му, коли міста бомбили. Ми не могли повірити, що будуть так обстрілювати, що в цивілізованому світі таке може бути. Шокувало, коли дитина моя кричала: «Мамо, навіщо ти мене народила?! Нас всіх вб’ють!» Це я запам’ятала надовго. Діти боялися, плакали, тому ми виїхали до Кривого Рогу.

Виїжджали в легковій машині вісім чоловік: моя родина, чоловіка брат з дружиною і дитиною, і моя мама. Ми їхали дві з половиною доби, затори були дуже великі. 

Дорога дуже важка була. По дорозі ночували у незнайомих людей, дуже за це їм вдячні.

Я не працюю. Намагалася потрапити в онлайн-спеціальності, але не вийшло. У чоловіка була екологічна фірма - він працював у Лисичанську, Сєвєродонецьку. Зараз трошки є робота в нього, але дуже мало. Кого зараз екологія хвилює? 

Коли ми з Луганська виїжджали, то думали, що на пару тижнів - пересидіти, а вже вісім років. Так і тут: думали, що перечекаємо, і літом до Харкова повернемось. А там знову погіршилося все. Не знаємо, як все закінчиться. Хочеться, щоб перемогою, але коли - невідомо.