Мені 56 років. Ми з чоловіком жили в місті Гуляйполе Запорізької області. Обстріли почалися з перших днів війни і досі тривають. Ми були вдома до четвертого квітня, а потім по нас приїхав син і вивіз у Запоріжжя. Діти поїхали далі, а ми залишилися.

У мене проблеми з ногою – пересуваюся лише на милицях. Уже двічі за цей час, що живемо в Запоріжжі, потрапляла до лікарні. Першого разу мене лікували безкоштовно, за що я дуже вдячна.

Ми розпродали господарство за безцінь. Залишили все майно, а з собою взяли лише одяг.

Зараз наше обійстя у жахливому стані: будинок напівзруйнований, кухня, господарчі будівлі й паркан побиті.

Знайомі зателефонували й сказали, що після прильоту на нашому подвір’ї виникла пожежа. Нам довелося звідси телефонувати в пожежну службу. Боляче втрачати те, що наживали тяжкою працею.

Ми живемо в орендованій квартирі. Отримуємо гуманітарну допомогу. Діти підтримують морально й фінансово. Без них ми б не впоралися.

Чекаємо на перемогу. Хочемо повернутися додому.