Касько Уляна, 11 клас, Горохівський ліцей №2 Горохівської міської ради Луцького району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Янюк Лариса Богданівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна в Україні – це трагедія, що увірвалася в життя десятків мільйонів людей і змінила його. Все, що раніше здавалося стабільним і надійним,  раптово розбилося, мов крихке скло. Мої дні раніше були спокійними, я ходила до школи, зустрічалася та проводила час із друзями та рідними, будувала плани на майбутнє, не думаючи, що таке і справді може трапитися. Але тепер усе неначе покрив  густий туман. 

Кожен день розпочинається у всіх нас схожими думками про те, чи живі наші близькі люди, чи нічого не сталося?

Перші дні були найважчими, бо я не знала, що робити з усіма несподіваними емоціями. Страх, нерозуміння, гнів переплуталися в один великий клубок. Війна прийшла, ніби морок ночі, що повільно поглинає все. Кожна новина про зруйновані міста, втрати людських життів, завдавала нового удару по серцю. Щоранку я сподівалася, що це лише страшний сон, але реальність залишалася нещадною.

День за днем я почала помічати зміни і в собі, і в українцях. Війна принесла зі собою не тільки біль, але й відчуття єдності та спільного бажання захистити країну... 

Люди, яких я взагалі не знала, тепер стали справжніми героями у моїх очах, що сміливо та завзято йдуть на фронт, щоб не дати можливості ворогам знищити нас. Благодійність тепер стала не просто актом доброї волі, а необхідністю. Я часто бачу дописи чи організацію ярмарків, де проходять збори на потреби ЗСУ. Люди допомагають біженцям або навіть надають притулок тим, хто втратив домівку. Це – наче величезний ланцюг, де кожен тримається за руки іншого, щоб не впасти. Усі ми є частиною цілого.

І я теж зробила свій вибір. Раніше могла спокійно споживати російські фільми чи слухати музику, але тепер це здається чимось далеким, чужим. Це стало внутрішнім принципом – відмовитися від усього ворожого.

Я хочу підтримувати своє, рідне, українське, тому що це важливо. Почала докладати свою частинку, як донат, допомагати у плетінні сітки. Ця трагедія принесла новий етап у нашу культуру та творчості. Кожен новий твір, кожна пісня чи вірш стають символами спільної боротьби й незламності. Війна навчила мене цінувати моменти життя. Речі, які я раніше не помічала, або ж які були дрібничками – тепер мають свою цінність і додають радості в житті.

Нам важливо зберегти країну, адже ми довгий час боролися, багато втрачали, щоб мати це право – жити у вільній державі.

Українцям потрібно пам’ятати нашу історію, культуру, підтримувати одне одного у складний час. Ми стали сильнішими, і це відчувається у кожному доброму вчинку, у маленькій  допомозі, у складеній новій нашій пісні. Я впевнена, що нація вистоїть і ми відбудуємо все, безжально зруйноване  ворогом. Усі разом зробимо Україну кращою – і вона процвітатиме. Ми – частина довгоочікуванної перемоги, і тому варто кожному почати робити ці маленькі кроки.