Маргарита Шовкопляс, 9 клас
Мар'ївський ліцей Магдалинівської селищної ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Дуфала Віта Миколаївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Все своє свідоме життя я жила у мирній країні і ніколи не могла подумати, що пізнаю часи війни. Разом з батьками будувала плани на майбутнє, навіть не здогадуючись, що зовсім скоро почнуться жахливі реалії. 

Ранок 24 лютого 2022 року назавжди залишиться в моїй пам’яті. На той час я була ученицею 6 класу. Прокинувшись рано-вранці,  як завжди,  готувалась йти до школи, але вже не пішла… Страх, переживання, розгубленість – емоції, які я тоді відчувала. Перші повідомлення про початок повномасштабного вторгнення, звуки перших вибухів та винищувачі над головою  свідчили про те, що це далеко не жарти. Спочатку я навіть не усвідомлювала масштабів цього незрозумілого лиха, а головне - скільки болю, сліз, розлук принесе ця безжалісна війна.

Щодня я відслідковувала  новини, все частіше спадало на  думку: «А що буде далі?». Через жахливу війну руйнувалось все, а головне -  яскраві фарби найкращого періоду життя - дитинства…

Ніколи не забуду як під час повітряних тривог всією шкільною родиною ми поспішали в укриття, а наші безстрашні вчителі проводили цікаві  уроки, заспокоюючи нас, що все буде добре!

Чоловіків з нашого села почали забирати на фронт – це додавало ще більшого болю, руйнувалось щось важливе і значиме. І ось перші повідомлення про жертви…

Невимовний біль, важка втрата – Семен Шикоряк, якому назавжди 23… Колись він сидів за тією ж партою, за якою зараз сиджу я. Ніхто не думав, що через кілька років цей світлоокий юнак стане героєм.  З перших днів  рашистського вторгнення він добровільно пішов на війну, брав участь у обороні Києва, героїчно загинув поблизу с.Мощун Бучанського району. Ця втрата не була єдиною, на жаль. Останнім земним шляхом вже проведено п’ятеро колишніх випускників школи. На їх честь біля школи  відкрито активну паркову локацію «Голуби миру».  

Під час проведення шкільних заходів завжди згадуємо та вшановуємо пам’ять усіх полеглих, щоранку о дев’ятій годині проходить «Хвилина мовчання» за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.  

Біль за наших героїв не вщухає, і кожна втрата породжує ще більше ненависті до ворога. Він розраховував на те, що зможе знищити нас і нашу країну, але йому це не вдасться!

З часом, разом зі своїми друзями та однокласниками,  активно долучилися до волонтерства: на уроках трудового навчання в’язали килимки, виготовляли різні обереги, випікали смаколики для захисників, брали активну участь у акціях «Подаруй добро».

Волонтерська діяльність у нашій школі постійно набирала обертів: школярі,  батьки, педагогічний колектив пакували «Коробки тепла для ЗСУ» та відправляли на фронт, збирали гуманітарну допомогу жителям Херсонської області, які постраждали внаслідок підриву ворогом Каховської гідроелектростанції.  Я неодноразово брала участь у благодійних концертах, загальношкільних  ярмарках, де збиралися кошти  у  підтримку ЗСУ, адже все  це стало невід’ємною частиною на шляху до  великої перемоги.

Тисячний день війни… Це жахливо, але ми звикли до вибухів  і літаки вже здаються не такими страшними. На Новий рік не запускаємо салютів, знаємо як виглядають міни та ракети. Багато жителів України почали говорити виключно  державною мовою,  свята змінили дати, а українська пісня набула великої сили слова. Зруйнувавши територію, ворог не зруйнував нашу єдність. І хоч війна триває до сьогодні, але є світла надія, що все якнайшвидше закінчиться перемогою.