Вже двічі, починаючи з 2014 року, ми ставали внутрішньо переміщеними особами. У 2016 році будинок було повністю зруйновано - є акт про пошкодження. Через постійні переміщення по Україні відбувалась постійна зміна роботи та навчання дитини.

Для нас війна почалась ще у 2014 році та триває по теперішній час. 3 травня 2014 року, коли почалися перші наступи на Донецькому напрямку, ми вирішили евакуюватися на Харківщину. Понад добу діставались до Харкова потягом, оскільки вже були підірвані залізничні колії прямого сполучення Донецьк-Харків. Наше місто зазнало значних руйнувань та було багато жертв.

Нам повідомили, що в період наступу потрібно тимчасово виїхати в безпечне місце. Ми зібрали найважливіші та найнеобхідніші речі й вирушили з міста.

Найстрашнішим був ранок 24 лютого 2022 року, коли о 4-5 ранку ми прокинулись від вибухів і зрозуміли, що війна розпочалась з усіх напрямків і бігти було нікуди.

Для доньки психологічно важкою стала зміна школи та руйнування будинку, а згодом і цілого міста. Це дуже вплинуло на її емоційний стан.

Ми вистоювали довжелезні черги до магазинів та аптек, а згодом вирішили переміститись у більш безпечне місце - на Західну Україну. Там з цим питанням вже було простіше.