З початком війни Світлана Вікторівна виїхала з Токмака до Запоріжжя. Батьки та брат з сім’єю залишилися дома, героїня переживає що з ними немає можливості зв’язатися й передати хоча б ліки. Жінка зізнається, що до останнього думала, що їхнє маленьке містечко війна не зачепить. Вона була шокована, коли у неї на очах у торговий центр в Запоріжжі влучила ракета.
.png "«До цих пір трусимось, як бомби вибухають»")
.png "Імена")
