Проживав у Харкові, займався бізнесом. Було дві кав’ярні. Коли почалася війна, почав рятувати сім’ю. Ми були вдома, спали. Почали бомбити, і ми переживали, як воно далі все буде та чим закінчиться.

Батько поїхав до бабусі перед нападом. Там залишився. Ми не змогли забрати його. Зараз він в селі Новий Бурлук. Бабуся і батько зараз в окупації.

Моя мама має інвалідність. Ми виїхали одразу у перший день, бо дуже сильно били по Харкову. На заправках почалася паніка. Нам пощастило, ми виїхали. З дружиною і мамою приїхали до Кривого Рогу і знаходимось тут.

Треба, звичайно, жити, працювати. Ми розуміємо, що важко. Переживаємо за всіх. Віримо Збройні сили. Хай все буде Україна! Хотілося, щоб Збройні Сили деокупували наші території і ми зажили мирним життям.