Я проживав у місті Гуляйполе Запорізької області. Я, дружина і дитина, якій сім років. Було все мирно, я працював.

До нас війна прийшла п’ятого березня 2022-го. Нас почали бомбити. Жах. Не знаєш, що робити, як себе поводити. Родина, батьки. Паніка.

Ми почали жити в підвалі. Були без світла, але рідні стіни допомагали.

Найбільше шокувало, коли наш будинок обстрілювали, а ми в цей час перебували в підвалі. За деякий час так склалося, що моя родина була в квартирі, і в цей момент почали обстрілювати наш будинок. Ми бігли в бомбосховище, а з усіх боків все вибухало.

Допомагали незнайомі люди. Я був здивований, це було приємно.

Гіркота на душі лишилася. Виїжджали і думали, що не повернемось. На очі навернулись сльози.

Зараз у Запоріжжі у вільний час допомагаю волонтерам, допомагаю людям на складах.

Сподіваюсь повернутися додому і відбудовувати своє місто та домівку.