Оксану приємно вразило, як українці згуртувались на початку війни і безкорисливо допомагали один одному

В перший день війни пам’ятаю свою розгубленість. Страху не було, але було відчуття невідомості, бо ми не знали, чи тільки нас зачепило. Не було інформації, що робиться - чи це по всьому світу, чи по всій Україні. Нам казали, що буде війна, але ніхто не вірив. У нас давно війна, і жили якось. 

Шокували люди, які не розуміли, що російські солдати прийшли вбивати, а не визволяти. Деякі люди вірили і допомагали їм. Це мене турбувало дуже. Чому ці люди хотіли бути з росією  і навіщо вони жили з нами? 

Ми пекло не застали - ми одразу поїхали, нічого не чекали. У нас було авто - ми сіли і одразу поїхали до Києва через Запоріжжя. Мій чоловік працював у Києві, і ми з дітьми поїхали до нього. Ми окремо жили.

Приємно вразила єдність людей в перші дні війни. Що ми можемо один одному просто так допомагати. Треба комусь сісти з нами – сідайте і їдемо, не треба за це гроші. Багато виїжджало машин, і багато людей брали з собою. А на тих, хто залишався, можна було залишити собак, кішок і ключі від свого житла. Ми згуртувались, і мене вразило, що ми так можемо. 

Багато моєї рідні залишились в Маріуполі  і перейшли на іншу сторону. Зараз я з ними не спілкуюсь, тому що в нас різні погляди на життя. Я на них дуже ображаюсь. Чому вони вибачили русню, допомагають і працюють на них? 

Росіяни вбили наше місто, зруйнували мій дім, де я прожила, де я народжувала дітей, їхні домівки зруйнували. 

Зараз вони захоплюються, які росіяни гарні і все будують. До цього наше місто було настільки гарне, розбудоване, гарні дороги, набережні, будинки відремонтовані і двори затишні. Я не бачу нічого такого, чого в нас не було. В нас було все добре, поки вони не прийшли.  В цих моїх родичів бачення зараз інше, тому ми не спілкуємось і не обмінюємось ніякою інформацією. 

Тепер роки потрібно, щоб цей стрес подолати. Діти мої замкнулись. Старшій легше - вона більш активніша і патріотична, а молодша дуже замкнулась. Ми працюємо зараз над цим, намагаємось спілкуватись, товаришувати, відвідувати психологічні консультації, тому що там розповідають, як потрібно виживати зараз. Війна не закінчилась, і в Києві гаряче, нам треба навчитись з цим жити. 

Я хочу миру і все для цього роблю. Я вважаю, що мир не тільки хлопці ЗСУ роблять, а робить кожен на своєму місці. Хтось працює для миру, хтось донатить для миру, хтось виховує дітей – це все для миру. Я хочу, щоб наші діти, внуки, правнуки почали все спочатку і не робили тих помилок, які робили ми. Треба захищати країну не тільки коли приходить війна, а завжди, як роблять інші країни. Потрібно міняти нашу верхівку, щоб наші діти в брехні і крадіжках не зростали. Я сподіваюсь, коли закінчиться війна, все зміниться на краще. Хотілось би відбудувати країну, щоб вона стала ще красивішою і більш європейською.