Лікарка з 40-річним стажем не могла зрозуміти, під яким впливом росіяни раптом масово почали демонструвати таку жорстокість 

Я збиралась на роботу. Мені почали дзвонити колеги – медсестри, лікарі, й інші люди. Коли я приїхала на роботу, транспорт вже практично не ходив. До магазину, до банкомату - черга, до аптеки - черга. Якась молода матуся з чемоданом і дитинкою років чотирьох - я ніколи не забуду її очі. Потім - вибухи, а потім  - тиша. Тиша була страшніша, ніж вибухи. 

Було дуже холодно, кожен день черги: то до банкомату, то за хлібом, то урвати крупу чи корм для тварин. Там, де наш гараж, було багато котів і собак - ми всіх їх годували. Для них потрібно було щось купувати. Я це ніколи не забуду. 

Я лікар, більше 40 років пропрацювала лікарем, ніколи нікому в житті не робила погано, тільки допомагала. У нас є родичі і знайомі в росії - вони нічого не розуміють, вони нас не чують і не хочуть чути. Після декількох спроб щось пояснити ми перестали спілкуватись. Саме страшне - не Путін, а російський народ, який за нього голосує, який його підтримує. Я не можу зрозуміти, що в них в головах.  

У медичному інституті нас вчила професура зі світовими іменами. Вони на кафедрі психіатрії казали нам, що психологічні захворювання  не інфекційні, це не масова хвороба. 

А як пояснити те, що росіяни творили там? Як дідуся з сусіднього будинку, який заступився за котів-безхатьків, побили, поламали їхні коробки. Це не люди. Я називаю їх зараз генетичним сміттям. 

Ми їхали до моєї мами - це недалеко, але там був блокпост. Окупанти зупинили нашу машину і почали вимагати  у чоловіка документи: спочатку паспорт, потім водійські права, потім пенсійне. Їм не сподобалось, як він все пред’явив їм, і вони почали погрожувати, що заведуть його за бетонний блок і він пізнає, де у нього нирки. 

Ми 4 травня виїхали з чоловіком, моєю мамою, моєю сестрою і двома котами. Ми виїхали за 14 годин, і це було на той момент дуже добре. Ми їхали до дочки, зятя і онука – це було нашою метою. Зараз ми мешкаємо в Одесі. 

Війна закінчиться, коли Україна переможе. Нам не потрібен мир любою ціною. Україна повинна перемогти, я не припускаю іншої думки.

Моє майбутнє – це наш онук.  Я бажаю усім діткам України, щоб вони жили щасливо, були здорові, жили в вільній, квітучій Україні. Цього я від усього серця бажаю. Щоб ніколи дітки не ставали сиротами і ніколи батьки не ховали своїх дітей.