Вона поїхала до Польщі допомагати українським дітям, а знайшла там своїх доньок. І стала для них мамою. Але шлях до батьківства був непростим. 

У перші дні повномасштабної війни викладачка музики з Харкова Катерина Капустенко долучилася до евакуації людей. Попереду були десятки рейсів, переповнений вокзал, а ще неймовірна історія із затриманням контрабанди зброї під час однієї з поїздок. Згодом — Польща, де вона працювала з українськими дітьми, евакуйованими з одеських інтернатних закладів. 

Саме там Катя зустріла двох сестричок із притулку Одеської області й майже відразу відчула серцем: це її діти. Маленька Ксюша одного дня запитала: «А ти будеш моєю мамою?» Тоді Катерина була змушена залишити це запитання без відповіді, адже процес всиновлення під час війни для ВПО та ще й без власного житла здавався чимось нереальним. 

Сестер почали готувати до повернення в Україну: до іншої, прийомної родини. Про повноцінне всиновлення тією сім'єю не було й мови. Здавалося, система вже все вирішила за них. Та почувши цю новину, Катерина усвідомила: якщо це її діти, вона мусить їхати за ними в Одесу й боротися. 

Зазвичай суди та бюрократична тяганина навколо всиновлення тривають занадто довго, ще й під час війни. Діти змушені перебувати в притулках навіть по кілька років в очікуванні рішення суду! 

Проте Катерина змогла подолати систему та вдочерити дівчат усього за шість місяців. Працівники одразу шести соціальних служб, передаючи цю справу, були щиро вражені та визнавали: така швидкість — це щось справді неймовірне. 

Своєю розповіддю Катерина прагне надихнути тих, хто досі вагається, і довести власним прикладом: не варто боятися всиновлювати дітей, особливо підлітків, адже кожна дитина мріє про справжню родину.