«А коли в мене діти запитають: «А що їсти?» - мені треба щось відповісти»

Батька-одинака Євгена Межевого розлучили з його трьома дітьми під час фільтрації, яку проводила російська армія на виїзді з обстрілюваного Маріуполя навесні 2022 року. Чоловіка відправили в Оленівську колонію на Донеччині, а дітей депортували до Підмосков’я. 45 днів вони нічого не знали один про одного.

Разом із Межевими до РФ депортували й інших дітей. Їх вивезли у складі групи, що налічувала 31 дитину - список особисто затверджував ватажок угруповання «ДНР» Денис Пушилін. Євгену Межевому зрештою вдалося повернути своїх дітей просто напередодні усиновлення російською сім’єю. І тепер вони – ключові свідки у справі Міжнародного кримінального суду в Гаазі проти президента Володимира Путіна і російської дитячої омбудсменки Марії Львової-Бєлової. Частину дітей зі «Списку 31» у Росії вже влаштували до нових родин. Зокрема, Пилипа Головню, якого всиновила Львова-Бєлова.

Журналісти проєктів «Ти як?» та «Схеми» (Радіо Свобода) поговорили з депортованими дітьми, відновивши разом з ними обставини вивезення, а також отримали ексклюзивні документи з витоку пошти ставленика Росії Пушиліна, верифікувавши їх і співставивши з подіями того часу.

Це дало можливість встановити поіменно дітей, яких того дня незаконно вивезли до Росії, а також з’ясувати, яким шляхом їх депортували з Донеччини до РФ і хто це організував. Матеріал Радіо Свобода.

Євген Межевой – багатодітний батько. Він сам виховує трьох дітей. До повномасштабного вторгнення чоловік разом із сином Матвієм, доньками Святою та Сашею жив у Маріуполі.

Родина Межевих

– Бабах, бабах, бабах, бабах, – так вибухи у місті згадує Святослава Межева у перші дні повномасштабного вторгнення.

– І так постійно було? – запитує журналістка.

– Угу.

– А страшно тобі було?

– Угу.

– А хто тебе заспокоював?

– Тато.

– Що він тобі розказував?

– Він мені давав чотки, чотки круглі, я рахувала кружечки.

Святослава Межева

«На 4:45 стояв будильник. Рівно в 5:05 почалося бомбардування. Прилітали два літаки, скидали бомби, потім йшла артилерія. І артилерія працювала десь до сьомої години. Оцей період – з п'ятої до сьомої – треба було пережити. Мені довелося їх просто перетягувати. Знаєте, як оце мамка зі своїми дітьми. Одного перетягнув, другого перетягнув... Звісно, крики», – розповідає Євген Межевой.

Євген працював на місцевому заводі і мріяв про власну мережу фастфудів. Один заклад навіть вдалося відкрити – він пропрацював менше двох днів. Ці запаси їжі і рятували сім'ю від голоду, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

Значно складніше було з водою. В оточеному місті її ставало дедалі менше. Доводилося шукати під обстрілами.

«Коли я йшов, то не знав, повернусь чи ні. І от діти меене відпускали зі слізьми: «Тату, ми воду не питимемо, нічого не треба, тільки залишайся». Не виходило, бо треба було готувати на чомусь, треба було виходити із ситуації», – розповідає Євген.

Через постійні обстріли сім’я часто змінювала прихисток. 7 квітня, зі слів Євгена, у бомбосховище, де вони ховалися, спустилися російські військові і наказали людям забиратися.

«Я збирався в нікуди. Я не знав, куди ми йдемо. Я думав, вивезуть нас зараз в поле десь за містом, в наметове містечко, і: «от вам дім – живіть». А коли в мене діти запитають: «А що їсти?» - мені треба щось відповісти. Тому я запасся продуктами. Було дуже важко тягнути. Але я тягнув – десь два мішки було, три сумки, рюкзак на Матвієві був, тобто всі потроху тягнули», – згадує Євген Межевой.

Блокпост

З укриття до пункту збору люди йшли пішки більше години. Там російські військові посадили їх у мікроавтобуси і повезли на блокпост. Далі була перевірка документів, яку Євген не пройшов. Окупанти звернули увагу на його прописку – у військовій частині на Львівщині, де чоловік раніше проходив військову службу. Євгена затримали.

«Нам сказали, що його заберуть на півгодини, а забрали на 45 діб», – розповідає донька Євгена Святослава Межева.

«Я дочекався, коли приїде автобус, посадив їх – і вони поїхали. Я хотів Матвію подарувати, з шиї зняти, свій хрестик, він відмовився. Матвій вірив в цей хрестик чомусь і хотів, щоб він мене оберігав. Я так випадково повісив сумку, в сумці були флешки, телефони», – сказав Межевой.

Саша Межева з батьком

Діти без тата

– Куди ви поїхали? – запитала журналістка в депортованого Матвія Межового.

– В Безіменне, – відповів хлопець.

– А що ви там робили?

– Були в будинку культури.

– А як ви тата почали шукати?

– Просто написали, що «розшукується Межевой Євген В’ячеславович, якщо хтось щось знає про нього, то прийдіть і повідомте тому і тому-то».

Матвій Межевой

Жодної звістки про тата в дітей так і не було. Оскільки вони були самі, представники соцслужби так званої «ДНР» забрали їх у лікарню Новоазовська. Там вони пробули недовго.

«Через два тижні після перебування в лікарні, приїхав той, хто нас туди привозив, сказав: «Збирайтеся, ви їдете в табір відпочивати». І все. Ми почали збирати речі, і нас повезли в Донецьк. Там переночували разом з усіма, хто мав їхати в табір», – розповів Матвій Межевой.

Росія не надає українській стороні дані про депортованих. Утім, проєкти «Ти як?» і «Схеми» дізналися, що хлопця і дівчаток вивозили в складі групи з 31 дитини. Цей список журналісти Радіо Свобода спочатку отримали від Євгена Межевого.

Список з 31 дитини журналісти Радіо Свобода отримали від Євгена Межевого

А згодом знайшли і в зламаній пошті ватажка так званої «ДНР» Дениса Пушиліна, до якої отримали доступ за допомогою об’єднання українських хакерів KibOrg News. В угрупованні ДНР цей витік публічно не коментували. Журналісти верифікували його зміст, співставивши з подіями в реальному часі. З’ясувалось, що цей список ватажок Пушилін затверджував та підписував особисто.

Денис Пушилін

Крім цього, журналісти знайшли в пошті й інші документи, які, зокрема, дозволили встановити,

в які саме заклади на окупованій території Донеччини тимчасово вивозили дітей.

Щонайменше їх було 10. У Шахтарську, Харцизську, Новоазовську і Донецьку.

Дітей вивозили щонайменше до 10 закладів на окупованій території Донеччини - Шахтарську, Харцизську, Новоазовську і Донецьку.

Оленівка

«Це от - довідка із тюрми, що мене випустили. 30 днів відсидів, плюс ще 15, вони пишуть останні 15. І інкримінують мені 233-ю статтю частину 2. Це «пособництво в тероризмі». Це – та маленька страшна довідка про фільтрацію. Це – та довідка, через яку люди сидять в тюрмі», – розповідає Євген Межевой.

Довідка Євгена з тюрми

Після фільтрації він потрапив в Оленівську колонію, де утримують і військових полонених, і цивільних українців. Чоловік каже, впродовж 45 днів побачив чимало. Затриманим зв’язували руки, зав'язували очі, били. А у самих камерах було не проштовхнутися.

«Я ніколи не думав, що я навчуся спати на одній нозі. Виявляється, навчився. Тому що ставити другу вже не було куди. Воду приносили настільки жахливу, що з туалету напевно, по-іншому не можу сказати. Ми вже і технічну пили, бо так хотілося пити. Приносили юшку якусь, кашу в перемішку з рибою якоюсь, все це смерділо», – згадує Євген.

«Дуже давно Саша придумала таке побажання на ніч: «Спи, кошеня, солодко-солодко, я прийду до тебе в ліжко після 56 слоненя». І от я рахував тих слоненят, після 56 слоненя я намагався вийти на підсвідомий рівень з дітьми. Я уявляв, як мої діти приходять до мене, як ми спілкуємося. Я їм розповідав, що зі мною все добре, що я живий, що я перебуваю там і там. Напевно, ця думка мені і не давала збожеволіти», – розповідає батько депортованих дітей.

Саша Межева

Відпустили Євгена з оленівської колонії без жодного пояснення. Щоб повернути свої документи і знайти дітей, він подався у Донецьк. Пішки чоловік подолав майже 30 кілометрів. Та Саші, Святи і Матвія там уже не було.

«Я запитав: «Де свідоцтва?». Вони кажуть: «Ваші діти сьогодні в 5 ранку полетіли в Москву. Свідоцтва у них». У мене почалася істерика, я почав кричати, але мені швидко рота закрили: «Ти або мовчиш, або поїдеш назад», – каже Євген Межевой.

Табір

– Скільки вас було? – запитала журналістка в Матвія Межевого.

–31, начебто, я не пам'ятаю точно, – відповів хлопець.

– І всі з Маріуполя?

– Ні, з різних міст. Хтось був з Шахтарська, з Донецька. Хтось був в дитячому домі, хтось був в лікарні, тільки іншій.

Журналісти дізналися, що у цій групі було 16 хлопців та 15 дівчат. Найменша з них – Олександра Межева. Їй було тоді шість. Найстаршим на момент депортації було по 17. Більшість з них – із Маріуполя, і втратили батьків ще до повномасштабного наступу Росії.

Саша Межева на відео з телеграм-каналу Марії Львової-Бєлової

Діти перебували під опікою прийомних батьків чи у державних закладах. Щонайменше шестеро з них навчалися в Маріупольському вищому металургійному професійному училищі. Ще стільки ж були в дитячому будинку сімейного типу в Маріуполі. Ще троє – перебували у Харцизькому дитячо-соціальному центрі.

Із листів на ім’я Пушиліна журналісти дізналися, що групу дітей перед відправкою до Росії привезли до Дитячого соціального центру у Донецьку.

З листів на ім’я Пушиліна журналісти дізнались, що групу дітей перед відправкою до Росії привезли до Дитячого соціального центру у Донецьку

Згодом – автобусом доправили до Ростова-на-Дону. А потім – літаком до Москви.

З Донецька дітей перевезли до Ростова-на-Дону, а потім літаком відправили до Москви

Журналісти встановили, що цей борт належить до Спеціального льотного загону «Росія», який підпорядковується Управлінню справ президента Володимира Путіна.

Журналісти встановили, що борт, яким забрали дітей, належить до Спеціального льотного загону «Росія», що підпорядковується Управлінню справ президента Володимира Путіна

Так українські діти потрапили у санаторій «Поляни», що у Підмосков'ї. Це – заміське відділення Дитячого медичного центру, що перебуває під контролем Управління Кремля.

Санаторій «Поляни», що у Підмосков'ї

– Це я, – каже Святослава, показуючи на відео, де вона поруч із російською омбудсменкою Львовою-Бєловою.

– А чому ти плакала?

– Бо я за татом сумувала

Відео, де Святослава Межева плакала

Євгену вдалося відшукати місце, куди відвезли його дітей. І він зміг зв’язатися з табором у Підмосков’ї, де їх розмістили. Там йому навіть обіцяли повернути дітей по завершенню відпочинку.

Прийомна сім'я

«От такі у них всіх були таблички. І номер, як СС-івці пришивали на куфайці, от з такими бейджиками вони повинні були ходити обов'язково», – розповідає Євген Межевой, показуючи бейдж, який дітям чіпляли на одяг і який батько забрав з собою.

Бейджі, які видавали дітям

– Взагалі хлопці і дівчата – на різних поверхах, але вони (сестри – ред.) зі мною на поверсі були, просто в іншій кімнаті, – згадує Матвій Межевой. Хлопець сам домовився про це з вихователями.

– Марія Львова-Бєлова часто до вас приходила? – запитала журналістка в Матвія.

– Ні, декілька разів. Може рази три-чотири, – відповів хлопець.

– І що вона вам розказувала?

– Та нічого, просто прийшла, щоб познайомитися, потім сказала, що домовиться про поїздку в аквапарк. Потім, на наступний день, привезла подарунки всій нашій групі.

Тоді ж Матвій попросив купити йому сім-карту для телефону, який Євген встиг віддати синові перед розлукою. Незабаром діти дізналися, що їх не планують повертати додому. І за допомогою цього ж телефону зв’язалися з батьком.

«Це було десь за чотири дні до кінця табору - прийшли, сказали: «Табір закінчується, в центрі Донецька сильні обстріли, ми вас не можемо повезти назад. Тому потрібно, щоб ви йшли в тимчасову прийомну сім'ю або в дитячий дім».

Почали наполягати, щоб в прийомну сім'ю, я сказав, що мені треба в тата запитати. Вони: «Давай швидше, вирішуй, не можна довго думати», – розповів Матвій Межевой.

«Коли мені подзвонив Матвій, я сказав: «Краще в інтернат. Якщо ти підеш в прийомну сім'ю, Матвій, я тебе просто не витягну звідти. Я не зможу».

Я теж фільми дивлюся, я знаю, що там є таємниця усиновлення і все таке. Я розумів прекрасно, що мені потім ніхто не скаже, де мої діти. Краще в інтернат. Я в інтернат приїду, якимиось правдами-неправдами, я витягну. Я йому сказав: «Скільки в мене є часу?» – «Ну, п'ять днів», – згадує Євген Межевой розмову з сином.

Громадянство і усиновлення в РФ

Питання опіки над українськими дітьми та зміну громадянства ставленики Росії в Україні почали піднімати у перші ж місяці повномасштабного вторгнення – із захопленням чергових українських територій. На це вказує витік із пошти Пушиліна.

«Зараз законодавством «Донецької народної республіки» влаштування на усиновлення дітей-сиріт та дітей, що залишились без опіки батьків, в сім’ї іноземних громадян, в тому числі громадян Російської Федерації, не передбачено», – йдеться в документі, датованому початком березня 2022 року, в якому директорка Державної служби з прав сім’ї та дітей угруповання «ДНР» Світлана Майборода звітує перед Пушиліним, що усиновлення українських дітей росіянами поки не є можливим.

Це ж питання звучить і на рівні кремлівських кабінетів.

– Наші російські громадяни… Вони, звісно, з великим серцем, і вже вишикувалися в чергу брати дітей, – розповідала Марія Льова-Бєлову Путіну під час зустрічі 9 березня 2022-го року .

– Дуже добре, – казав Путін.

– Ми зараз сформували реєстр вже з тих, в кого є документи. І когось може на тимчасове розміщення можна було б вже влаштовувати (в родину – ред.).

– А чому тільки з російським? З будь-яким громадянством.

– Там просто є законодавчі “складнощі”, які необхідно буде тоді усунути.

– Ну ви скажіть які – ми їх усунемо, – запевнив Путін.

Володимир Путін та Марія Львова-Бєлова

Для вирішення згаданих «складнощів» в Росії створюють так званий «Штаб з питання уніфікації законодавства РФ та ДНР у галузі опіки та опікунства». Він діє під керівництвом Львової-Бєлової.

Перше засідання відбувається вже на третьому місяці повномасштабного вторгнення – 26 квітня 2022-го. На це теж вказує документ зі зламаної пошти Пушиліна.

Ключова тема розмови – як спростити передачу дітей з окупованих територій України в Росію. А ще – як допомогти росіянам якомога швидше їх всиновити.

Участь у засіданні брала особисто Львова-Бєлова, її заступники – Олексій Газарян і Наталія Куц, а також – інші російські посадовці. Від Пушиліна виступала його радниця з прав дітей Елеонора Федоренко.

• Уже за місяць, 30 травня, Путін підпише наказ, яким спростить процес отримання російського громадянства для українських дітей, яких Росія визнає сиротами.

• Згадку про те, як в угрупованні «ДНР» пропонували це вирішити, журналісти знайшли у витоку з пошти Пушиліна.

• А саме: там пропонували шукати законних опікунів протягом 10 днів. Не знаходяться – дитина отримує статус сироти і їй одразу підшукують нову російську сім’ю.

• Трьох дітей Євгена також визнали «залишеними без батьківського піклування». Тобто спершу окупанти самі ж розлучили батька з сином і доньками, а потім намагалися передати їх в російську сім’ю.

Трьох дітей Євгена також визнали «залишеними без батьківського піклування»

Хто ще в цій групі?

З огляду на подальші події, жити в російських сім’ях бажали не всі діти. Так, зі «групи 31-го» всиновили й 17-річного Богдана Єрмохіна. Хлопець втратив батьків, був у дитячому будинку сімейного типу, а незадовго до великої війни вступив в Маріупольське училище, тож перейшов під опіку держави.

Богдан Єрмохін

Спершу Богдану зробили російський паспорт, а тоді прилаштували до багатодітної сім’ї лікарки, яка була на фронті під час російсько-чеченської війни.

Історія Богдана стала скандальною і потрапила в медіа, коли хлопець намагався повернутися на Батьківщину. Але російські силовики спіймали хлопця на кордоні з Білоруссю під час спроби втечі. Про це заявила сама ж російська омбудсменка.

Богдан – друг Пилипа Головні. Він теж підліток з Маріуполя, який увійшов до «списку 31» . І теж – із гучною медійною історією. Хлопця всиновила сама Марія Львова-Бєлова, він став десятою прийомною дитиною російської омбудсменки.

Як з’ясували журналісти «Схем», Пилип рано осиротів, утім у Маріуполі в нього були прийомні батьки. Оскільки місто окуповане, змоги поспілкуватися із ними в журналістів немає. Але вдалося встановити, що вони живі і досі живуть у Маріуполі.

Пилип Головня

Міжнародний кримінальний суд

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої президента РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою у скоєнні воєнного злочину – депортації дітей із окупованої території України до Росії.

Історію повернення дітей Євгена Межевого в Україну обговорювали в російських ЗМІ так:

– «Нас хочуть усиновити. У тебе п'ять днів» – багатодітний батько з Маріуполя зміг повернути дітей, яких насильно вивезли в Росію». Що це таке? – запитував ведучий російської програми «Антифейк» в Марії Льової-Бєлової, прочитавши заголовок. ​

– Я засмутилася, коли ми цей фейк побачили. Це безпосередньо наша історія, до якої ми доклали зусиль, наша команда цим займалася. Буквально за добу надійшла інформація, що тато їде, зранку ми вже його зустрічали, – відповіла вона.

Льова-Бєлова в програмі «Антифейк»

«Так, я чув виступи Марії Львової-Бєлової. Ви самі прекрасно бачите, що це маячня. Вона розповідає, що за добу вона організувала мені доставку з Маріуполя в Москву. Та вона навіть не знала, поки в Москву не приїхали. Ми повідомили практично в поїзді Ростов-Москва. Поки я їхав, ми до останнього не хотіли говорити в таборі про мій приїзд. Через те, щоб їх швидко не перевезли. Щоб не вийшла така історія, як з тюрмою, що я 26-го вийшов, а 27-го діти поїхали. Що ж вона мені організовувала там? Все це нісенітниця, щоб саму себе виправдати, свої дії виправдати. І то все вона почала розказувати, коли Гаага видала ордер на її арешт», – розповів Євген Межевой.

Колаборанти

Хто, окрім Путіна, Львової-Бєлової й інших російських посадовців, долучився до депортації українських дітей? Їм у цьому допомагали ставленики Росії в угрупованні «ДНР».

Олексій Ніконоров, поплічник Пушиліна, секретар так званого державного комітету оборони. Саме він розсилав затверджений список з 31-ї дитини до місцевих окупаційних адміністрацій і просив сприяти їхньому вивезенню з окупованої території України.

А ще Тетяна Соркіна. Вона очолює Дитячий соціальний центр у Донецьку - заклад, у якому фінально збирали дітей перед депортацією до Росії.

Її заступник – Кирило Потиліцин. Саме від його імені список з 31-ї дитини був направлений «компетентним органам».

Витік з пошти Пушиліна допоміг ідентифікувати й тих, хто вже на новоокупованих територіях допомагав вивозити дітей до Росії.

Один з них – це Валерій Онацький. У документах згадується, що він є власником опікунського центру у Маріуполі. До початку повномасштабного вторгнення саме там жив Микита Зінов’єв – він зі списку «31-го».

Онацький – депутат Маріупольської міськради від нині забороненої ОПЗЖ. Очолює так званий відділ у справах сім’ї та дітей окупаційної адміністрації Маріуполя – в Україні через це йому заочно оголосили підозру у колабораційній діяльності.

Тепер в окупаційній адміністрації в обов’язки Онацького, зокрема, входить допомога в оформленні документів на дітей, яких планують вивезти або вже вивезли до Росії. Це підтверджує один з листів з його підписом.

Мова у ньому – про 17-річну дівчину, яку теж разом з Межевими та іншими дітьми вивезли у пансіонат «Поляни» у Підмосков’ї.

Операція «Забрати Дітей»

Грошей на поїздку до Москви у Євгена не було – тож він звернувся по допомогу до волонтерів. Вони, каже, й понині допомагають виїжджати українцям з окупованих територій чи Росії. На автівці Євгена привезли до кордону. Там почалася перевірка паспортів і тривала вона шість годин.

Я все одно за дітьми поїду

«Через деякий час просто вийшли, назвали прізвища людей, всі хлопці приблизно мого віку, десь молодші, десь старші, нас завели і фраза звучить така: «Ну що, хлопці, мобілізація, йдемо всі служити, захищати батьківщину». Я кажу: «Та я все одно за дітьми поїду, мені пофіг». Я змусив самого себе вірити самому собі. Скажімо так, хоча це було дуже важко», – сміючись розповідає Євген.

Євгена таки пропустили. З російського кордону до Москви чоловік їхав двома автобусами та електричкою. Уже коли він прямував до столиції Росії, волонтери написали лист на ім'я Володимира Путіна з проханням повернути дітей татові. Тоді на чоловіка вийшов заступник Львової-Бєлової.

«Зі мною зв'язався Газарян Олексій, говорить: «Ми отримали від вас лист. Я, в принципі, не проти тобі віддати дітей, але в мене немає для цього підстав. Мені треба, щоб дозвіл дала донецька влада», – розповідає батько депортованих дітей.

У цій ситуації Євгена знову виручали волонтери. За декілька годин вони вирішили вже і це питання. Наступного ранку батько трьох дітей стояв біля воріт санаторію «Поляни».

«Мене зустрів біля воріт психолог, я розказав історію їй, потім я розказав ту ж історію Газаряну, потім я розказав цю історію медсестрі, потім я розказав цю історію завідувачці табору, потім я написав купу заяв. І поки я писав, я почув голос дівчат», – згадує Євген Межевой.

Євген обіймає доньку Сашу

– Нас привели на поверх, і він вибіг. Ми його спочатку не впізнали, – розповідає дочка Євгена Святослава.

– Чому? – запитує журналістка.

– Тому, що ми його довго не бачили.

– І ви почали його обнімати?

– Угу. Він перший почав нас обнімати, а ми вже потім зрозуміли, що це тато.

Євгену Межевому вдалося самотужки забрати своїх трьох дітей. Ще одного підлітка з цієї ж групи повернула українська влада. Хоча йому теж в Росії знайшли нову родину. Інші 27 дітей залишаються в депортації.

Фото депортованих дітей зі списку 31

Латвія

«Балтійське море хороше, але Азовське тепліше. Звісно, діти сумують, їм хочеться покупатися. Вони не розуміють, що зараз на Азовське вони не можуть поїхати. Зараз ми приїхали сюди, їх з води не витягнеш. Їм подобається пісок, їм подобається море, їм подобається чиста вода», – розповідає Євген.

Більше року Євген з дітьми живе у Латвії. Тут вони завели собаку і орендують квартиру. Оплачувати помешкання допомагає держава. Чоловік знайшов роботу – він розбирає на запчастини машини. Саша готується стати першокласницею, а Свята і Матвій ходять до школи.

Євген з дочками у Латвії

«Матвій уже зараз подає великі надії. Навіть перейшовши в латвійську школу, він показує результати і з математики, він найкращий учень в класі з цього предмету. Він – переможець місцевих олімпіад з математики, хоча вони проходять латиською мовою», – каже Євген.

Декілька місяців тому до дітей приїхала їхня бабуся. Її разом з чоловіком окупаційні сили також вивезли з Маріуполя в Росію. Дідусь там і помер. А знайти і вивезти жінку Євгену допомогли ті ж волонтери, які возз’єднали його з дітьми.

Свята та Саша Межеві з бабусею

«Я хочу, щоб вони не забували Батьківщину. Я хочу, щоб вони знали і латиську мову, але це в цілях саморозвитку. А українські корені вони не повинні забувати, перебуваючи у будь-якій країні. Вони повинні знати, що вони з України, повинні знати свою мову, повинні знати свої пісні», – каже Євген Межевой.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.