Я була на роботі, вранці коли ми з чоловіком збиралися на працю, ми не дивилися ніяких новин, тому дізналися вже на роботі. 31 березня нашу вулицю обстріляли, пошкодили наш будинок.

Так як ми живемо у приватному секторі, тому у нас їжа хоч якась та була, але ж уже світла давно не було, зв'язку теж, і води не було. Допомогло те, що поруч у людей були колодязі і ми там брали воду.

Слава богу, моя родина уся зі мною, але ми на психологічному рівні дуже тяжко все це переносимо. Ми з братом були розлучені, ми на одному березі річки, він на іншому і тому дуже довго ми не знали, чи живий він і його родина. І коли волонтери прийшли і розповіли, що вони живі здорові, ми не знали навіть як реагувати на таке.

До війни я працювала на фасовці, фасувала крупи, муку, але на жаль, я залишилася без роботи. 7 березня вбили дядька мого чоловіка і на згадку у нас залишилася куля, а 31 березня вночі, коли обстріляли нашу вулицю і багато шрапнелі полетіло, на наш будинок, в тому числі побило вікна . Один з осколків пролетів у мене над головою, потім ми його знайшли.