Зелена Анастасія, 11 клас, Науковий ліцей «Політ» при Обласному коледжі «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка» Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Козловська Наталя Володимирівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Ще декілька років тому ми й подумати не могли, що всі ті страшні історії та фільми про війну стануть нашою реальністю. Хоч вона насправді почалася ще 10 років тому, але більшість українців не усвідомлювала всієї серйозності ситуації. Тоді, у 2014 році, війна охопила лише схід нашої країни, і ніхто й подумати не міг, що потім все це обернеться повномасштабним вторгненням, яке торкнеться кожного. Ці 1000 днів стали найтривожнішим та найболючішим періодом і мого життя.

Але, як би сумно це не звучало, саме війна навчила нас настільки сильно цінувати близьких та насолоджуватись кожною хвилиною свого життя.

На початку війни всі ми вірили, що це все тимчасово. “Два-три тижні” розтягнулися майже на три роки. Було важко повірити, що міста, які я відвідувала, можуть опинитися під обстрілами, а люди, яких я знала, стануть захисниками нашої країни, біженцями або взагалі загинуть. Зараз кожен день приносить нові виклики, змушуючи нас адаптуватися та змінюватися. Нова реальність вимагає швидких рішень і дій.

Кожен новий день — це втрати та переживання. Хтось втратив зв’язок із друзями чи родичами, хтось втратив роботу, а хтось втратив взагалі все, що мав. Але водночас з’явились і нові знайомства. Усім нам довелось об’єднатися, щоб подолати ворога.

24 лютого 2022 року я прокинулась під звуки сирени. Тоді всі перебували в шоковому стані. Купа тривожних дзвінків, повідомлень від рідних та друзів, жахливі новини про вибухи в багатьох містах України викликали паніку. Ввечері мої батьки вирішили, що ми їдемо в село до бабусі. Там я і провела наступні два тижні зі своїми двоюрідними сестрами та братом.

Ми грали в хованки, дивились фільми та серіали, допомагали бабусі, а під час тривоги спускались у підвал, який самі облаштували. Перші повітряні тривоги викликали неймовірний страх. Батьки приїжджали на вихідні. Одного вечора, коли зібралися всі родичі, вони вирішили, що ми їдемо до Німеччини.

Дорога була важкою. Мій брат і його мама так і не змогли залишити свій дім та рідних, тому зійшли у Знам’янці й повернулися додому.

Ми ж вирушили далі. Через неймовірні затори ми змогли доїхати лише до Вінниці. На щастя, ніч була спокійною. Наступного ранку наші плани повністю змінилися. Батьки вирішили, що на декілька днів ми залишимось у Чернівецькій області. Ніхто й подумати не міг, що наступні два місяці ми проведемо у Вижниці.

Там майже не було повітряних тривог. Ми гуляли містом, часто їздили в гори, займалися волонтерством. Через місяць моїй мамі довелося повернутися додому, бо виникли питання щодо роботи. Я ж залишилася з тіткою та трьома двоюрідними сестрами. У той час майже нічого не приносило мені радості. Усе, чого я хотіла, — це знову опинитися вдома. Ще через місяць мої батьки все ж таки вирішили забрати мене додому. Тоді я почувалася неймовірно щасливою.

Вдома ми продовжили займатися волонтерством і допомагати нашим захисникам. До якогось моменту в Кременчуці було достатньо спокійно. Але потім почались прильоти.

Найбільше мені запам’ятався день, коли ворог зруйнував торговельний центр “Амстор”. Постраждало та загинуло дуже багато людей. Того дня ми також збиралися туди, але в останній момент передумали.

Минулого року я перейшла до нової школи та знайшла нових друзів. Війна вже не є чимось особливим для нас. Люди продовжують ходити на роботу, навчатися, радіти життю. Напевно, найстрашніше — це те, що ми звикли до війни. Зараз лише тривоги та вибухи змушують нас повертатися до суворої реальності.

Для мене 1000 днів війни — це не лише подорож через блокпости, а й внутрішня трансформація.

Є люди, у яких випробування були набагато страшнішими, але вони все одно не здаються. Раніше ми часто забували про цінність простих речей, але війна змусила нас задуматись про те, що дійсно важливо в житті. Зараз ми йдемо вперед, незважаючи на всі труднощі, і з кожним днем стаємо сильнішими.