Третяк Катерина, 11 клас, Комунальний заклад «Безлюдівський юридичний ліцей імені І.Я.Підкопая Безлюдівської селищної ради», Харківський район, Харківська область

Вчитель, що надихнув на написання есе — Пуріс Зоя Павлівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Крики, кров, біль, страх, паніка — це всі слова, якими, я думаю, ми можемо охарактеризувати війну. 24 лютого 2022 року шокував і торкнувся навіть найсильніших людей. Ніхто з нашого покоління ніколи не міг припустити, що може жити під час війни... І все ж таки ми тут і зараз.

Я пам'ятаю, як і сьогодні, що то був четвер — дуже важливий день. Мені потрібно було прокидатися десь о шостій, але незадовго до дзвінка мого будильника пролунав дзвінок від моєї мами, яка намагалася пояснити мені, що я не йду до школи через військовий стан. Якщо бути чесною, то, будучи в досить сонному стані, я не зрозуміла ні слова, що мені було сказано про війну.

У мене були думки: "Як я можу не піти до школи? Всі прийдуть, а я — ні?" Під час нашої розмови пролунав вибух. Вікна затремтіли, і здавалося, що стіни теж. Я не знала, що й думати, але, щоб не злити маму, я просто підкорилася і продовжила спати.

Через деякий час прийшла моя бабуся. Вона хотіла перевірити мене, боячись, що я не послухаю маму і піду до школи. Прокинувшись десь за годину, я почала шукати інформацію в інтернеті. Все виглядало як якийсь жах — усі божеволіли. Оголошення Президентом України воєнного стану. Окупування. Танки їздять містом. Ракети. Бомби. Розруха. Смерть.

Першого місяця, коли все було досить напружено, ніхто зайвий раз не виходив на вулицю. Усіх охопив страх.

Особливо мені було страшно за сім'ю. Моя бабуся по материнській лінії знаходилася в одному з найнебезпечніших регіонів — Північна Салтівка. Жахливіше стало, коли зв'язок був відсутній — ми не знали, що з нею і як вона.

Тоді ми наважилися на небезпечний план. Ми знайшли людину, яка не побоялася виїхати з мамою забрати бабусю до нас. Очікування новин було вічним, але місія пройшла успішно. Бабуся була в нас удома.

Найдивовижніше було те, що це був її день народження. Вона сказала, що це був один із найкращих подарунків — бути в безпеці.

Вислів Вільяма Хазлітта: "Як лицемірство вважається найвищим компліментом чесноти, так і мистецтво брехні є найсильнішим підтвердженням сили істини", — характеризує лицемірство, з яким зіткнулися всі. Найсумніше, що це прийшло від людей, які з тобою однієї крові.

Я ніколи не думала, що пропаганда настільки сильна річ, що затьмарює розум. Чи важлива ця віра, коли страждає твоя сім'я?

Моя тітка, молодша сестра моєї мами, її чоловік і моя двоюрідна сестра прожили від початку війни чотири місяці на окупованій території. Там ставало дедалі гірше. Було настільки небезпечно, що вони жили практично в льоху. Треба було виїжджати.

Мій двоюрідний брат на той момент уже кілька років з дружиною та дочкою жили в Польщі, і він наполягав, щоб моя тітка, його мама, приїхала до них. Це був дуже небезпечний шлях, адже їм треба було на машині перейти кордон з Росією.

Простоявши на кордоні кілька годин, майже добу, їх усе ж таки пропустили, але не як переселенців, а нібито "погостити у рідних". Дочка брата моєї бабусі погодилася прийняти їх. Родичка з розумінням поставилася до ситуації й допомогла в побудові подальшого маршруту, але її сім'я поставилася до цього не з таким розумінням...

У країні-агресорі війну виставляли як "звільнення народу України від самої ж України", нібито український народ потребував порятунку.

1000 днів війни — показник нашої боротьби за нашу незалежність, за нашу свободу. Ми всі сподіваємося на перемогу, яка безперечно буде в наших руках.

Слава Україні! Смерть ворогам!