Моя онука в Одесі жила на орендованій квартирі. О четвертій ранку зателефонувала і сказала, що почалася війна, вона бачила ракети. Потім ми включили телебачення, інтернет і дізналися, що така біда прийшла. Ми переживали. Ніколи не могли подумати, що росія таке може зробити з Україною. 

Ми виїхали до Болгарії, там були два місяці, потім повернулися в Одесу. Коли ми приїхали з Болгарії, нам тут люди порадили, і ми поїхали сюди. Нас добре прийняли. Люди помогли зареєструватися як ВПО. І тут взагалі люди дуже гарні, всі нам співчувають. 

Тут дуже багато переселенців. І квартири нам надавали, і допомога була: речі, ковдри, подушки, – це все нам надали. Недавно від Фонду Ріната Ахметова отримали гарні набори. 

Не тільки «гуманітарку» дають – їжу, а ще гігієну. Немає на жалітися, нам тут добре.

У нас в Покровську теж прилітає; готель розбили і соціальний дім. Будинки поруйновані є: багатоповерхівки і приватні. Біля нас точаться запеклі бої, Авдіївка недалеко. Віримо, що хлопці не пропустять окупантів, бо далі вже - Селидове і Покровськ.

Діти мої вдома, я з онуками і правнуком - в Одесі. Покровськ - рідне місто. Надіємося, що з ним все буде добре, і ми скоро повернемося додому. Мрія одна: повернутися додому, допомогти, може, комусь щось побудувати. А може - з дітьми побути, а вони хай будують, що їм зруйнували. Тільки додому хочеться, більше нікуди.