Даша, Слатинський ліцей, с. Слатине

Есе "Війна забирає найдорожче"

Війна це жахлива подія, яка дуже змінює життя людей та примушує їх серця завмирати від болю та жаху.

Яке це лихо я зрозуміла після розповіді бабусі, що оселилася на сусідній вулиці.

Моя мама, дізнавшись, що Олена переселенка з Луганської області, відразу ж кинулася їй допомагати. До старенької ми навідувалися дуже часто. Приносили речі першої необхідності, продукти, допомагали по господарству. І ніколи не розпитували Олену про родину, рідну домівку, яку їй довелося покинути. Та згодом, трішки оговтавшись від страшних подій, вона сама нам все розповіла.

Олена разом із сином проживала у місті Лисичанськ. Війна прийшла в це місто наприкінці весни 2014 року, залишивши за декілька місяців рани, що й досі видимі на будинках та в серцях людей. Бабуся розповіла, як почалися перші обстріли. Як із часом мешканці міста звикли до вибухів.

Потім почалися обстріли по будинках мирних жителів. Взявши все необхідне, люди ховалися у підвалах багатоповерхівок. Було страшно. Згодом все ніби вщухло. Одні жителі покидали місто, а інші поверталися до своїх ледве вцілілих домівок.

У Лисичанську залишилась п`ята частина мешканців. Та життя тривало. Проте воно уже не було таким спокійним. Не було світла, води, мобільного зв'язку, телебачення. У магазинах закінчувалися продукти, а у людей гроші. Обстріли повторювалися. Було важко і страшно.

А одного вечора син Олени повернувся із центру міста, де роздавали благодійну допомогу, поглянув на стареньку і сказав: ”Мамо, там хлопці збираються іти воювати. Я теж піду з ними. А тобі треба переїжджати. Наш будинок майже зруйновано. Залишатися тут небезпечно”. Того ж вечора зібрали всі необхідні речі. А вранці Олена покинула свій рідний куточок.

Серце її щемить і досі. Кожного ранку старенька прокидається з думкою про сина. З нетерпінням чекає його дзвінка. Розмовляти довго він не може. Та це не так і важливо, головне живий. Сум та туга за сином, за рідною домівкою щодня ятрять серце Олени. На її очах бринять сльози. А її біль передається і нам із мамою. Ми обіймаємо бабусю й теж не можемо стримати сліз. Саме в цей момент до мене прийшло чітке розуміння, що на території моєї Батьківщини йде війна.

Війна це біль, втрати, велике горе. Вона приносить хаос, розруху. Життя стає нестерпним. Війна забирає найдорожче: у матерів дітей, у дружин чоловіків, у людства життя.