Ми жили у Харкові у районі Салтівки разом з родиною. 24 лютого я лежав із зубним болем, був записаний до стоматолога. Почув якісь вибухи і подумав, що знову хтось феєрверк пускає. Мені зателефонував знайомий і сказав, що розпочалася війна.
Найперша проблема – вивезти сім'ю. Ціни на таксі були і п'ять, і вісім, і десять тисяч гривень. Врешті знайшов евакуаційний автобус, який вивіз нас безкоштовно до Полтави. Я не обирав місто: куди нас вивезли - туди й поїхали.
Напевне, найбільше шокувала сама війна. До останнього моменту не хотілося у це вірити, хоч про це ходили чутки вже давно.
Зворушило, що сторонні люди допомагали абсолютно безоплатно. Я привіз родину в інше місто, а нам надали допомогу. Натомість я пропонував гроші, а вони відмовлялися.
Я потроху працюю. Всі рідні і близькі шоковані, всім непросто. Тепер трохи адаптувалися, намагаємося пристосуватися до нових реалій.
Хочу, щоб війна закінчилася якомога швидше і тільки нашою перемогою. Своє майбутнє бачу в Україні. Хочу відкрити свій бізнес, щоб він розвивався в Україні для того, щоб піднімати економіку країни.
