Я з міста Степногірська. Жила вдома сама. Дітей зі мною не було, вони живуть окремо.
24 лютого була вдома. Почали стріляти дуже страшно! Прокинулася, увімкнула телевізор, і там у новинах сказали, що вони вторглися до нас. Мене шокує, що я дожила до такого, що війна.
Найважче було під обстрілами там жити. Я в чому стояла, в тому і виїхала, у мене нічого не було з собою.
Я не думала виїжджати. У мене невістка і онук жили в Кам'янському. Зв’язку зі мною не було, вони не могли мені додзвонитися. Вони машиною 5 березня приїхали до мене, кажуть: «Збирайся!» А в мене сумка зібрана, от і поїхали.
Ми в Запоріжжя поїхали. Куди мене донька вивезла, туди і поїхали.
Саме слово «війна» дуже страшне. Хочеться, щоб вона скоріше закінчилася. Хотілося б повернутися додому, дожити свої літа вже там.
