Нам зруйнували житло та життя. Досі не можу прийти до себе після того, як залишилися я з сином та хворою мамою, а ще й я маю інвалідність – без нічого.

Ми перебували у стресі, ховаючись у підвалі поруч із будинком. Син досі дуже хоче додому.

Коли почалася війна, йому було майже два роки, а ще раніше, у 2014 році, на сусідній вулиці стояли «гради».

Ми нервуємо, бо дуже хочемо додому.

Нестачі продуктів не відчували – хоч магазини закривалися, але все ж вдавалося дістати необхідне.

Маємо одну дитячу кофточку, яку я бережу – у ній син виїжджав із дому.