Громик Катерина, група КК 1-24, Краматорське вище професійне торгово-кулінарне училище

Вчитель, що надихнув на написання — Телицина Світлана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни — це не просто відрізок часу, а ціла епоха, що змінила мене, мою країну і все, що я знала до цього моменту. Ці три роки — це емоційний вир, сповнений болю, втрат, надії та сили. Кожен з цих днів був викликом, але й одночасно моментом особистісного зростання. Давайте я поділюся тим, що особисто для мене означають ці 1000 днів.

Перші дні : шок і невизначеність.

Пам’ятаю, як в одну мить усе для мене змінилося: звичні буденні справи втратили сенс, а новини стали джерелом інформації та страху.

Єдине, що тепер хвилювало, — безпека рідних і бажання зрозуміти, як і чим я можу допомогти. 

Цей час був для мене своєрідним емоційним ступором, але і одночасно пробудженням, бо я зрозуміла, як діяти.

Дні боротьби : адаптація та прийняття.

Коли перший шок минув, з’явилося відчуття незламності. Я не можу це точно пояснити, але я усвідомила, що я сильна і треба адаптуватися до нових реалій життя. 

Я почала допомагати тим,хто цього потребував, швидко вчилася всьому незнайомому: від організації зборів коштів до логістики. 

І так я відчувала свою потрібність. Щодня я вчилася знаходити рівновагу між страхом і дією.

Дні втрат : біль і переосмислення.

Не обійшлося і без втрат. Кожен з нас за ці 1000 днів втратив щось чи когось: рідних, друзів. домівку, почуття безпеки. Саме у ці дні з’явилося розуміння, що наша боротьба — не просто за себе, а й за тих, хто вже не з нами. І це переосмислення прийшло поступово, бо я дорослішала, ставала більш впевненішою в собі і розуміла, що життя надто коротке, щоби чогось боятися.

Дні надії : віра у майбутнє.

Знаєте, навіть у найтемніші часи є місце для надії. Я бачила різних людей. Одні — боялися і переховувалися, інші — зраджували, обираючи інший шлях, але й були треті. Саме вони давали надію і віру, що все буде добре. Полишивши зону комфорту, вони йшли добровольцями, щоби захистити свою сім’ю, сусідів, друзів, незнайомих. І мене також..Були і ті хто ставали голосами, щоб доносити правду світові, і це також важливо.

Мій шлях : шлях незламності.

Мій шлях за 1000 днів війни — це період змін, переосмислення себе і своїх цінностей, дорога незламності.

Я побачила, яким сильним може бути людський дух і як важливо зберігати віру в себе та своїх близьких, не лякатися труднощів. 

Мій шлях ще не завершено, але я точно знаю, що він веде до перемоги.

Кожен з нас пише свою окрему маленьку історію війни, а разом ми створюємо одну велику історію нашої перемоги.