Ми живемо в Краматорську. Нікуди не виїжджали. Чоловік сам після інсульту, ще й хвора його сестра, ми не могли її кинути. Чоловіку вже  82 роки, мені - 74.

Коли я прокинулася, мені зателефонувала брата жінка і сказала, що війна. Я спочатку не зрозуміла, не повірила. Переживала за сина, невістку, онука. Усе це – жах. 

Молюся Богу, щоб усе було добре. Звісно, одне діло, коли про це чуєш, а інше – коли все це бачиш.

У нас, начебто, усе є: ми гуманітарку отримуємо. Ліки, звісно, самі купуємо, а з продуктами все добре, гуманітарна допомога находить.

Я хочу, щоб війна закінчилася якомога швидше, щоб люди себе відчули вільними від цих проблем, щоб відбудувалися, у кого житло постраждало.

Хочеться миру і спокою. Я думаю, що скоро війна закінчиться. Думаю, завдяки допомозі інших країн це довго не триватиме.