Тарасюк Меланія, учениця 11 класу Вараського ліцею №3 Вараської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Асауленко Наталія Петрівна

Чому бути українкою - це моя суперсила

Вільна, незалежна, розвинена, сильна, щаслива – всі   ці слова хоче прив’язати кожен українець до своєї рідної Батьківщини, проте, на жаль, на сьогодні – це  лише мрії. У нашої України довга та дуже складна історія. Упродовж  усіх часів із нами воювали, ділили наші землі, змушували українців коритися та присягати на вірність.  

Дуже багато знущань та крові побачила українська земля. Нашу історію вивчати страшно та важко, адже розривається серце, коли дізнаєшся все більше та більше.

Часи йдуть, вже давно пройшло кріпацтво, Руїна, рабство тощо. Ми живемо у цивілізованому та прогресивному  світі, де, начебто, не має бути війн. Сліпі сподівання окутували розум, на нашу землю знову прийшли, хочуть забрати.

Знову вбивства, катування та знущання, знову дуже лихі часи для українців. Народ стомлений та виснажений і так не може продовжуватися далі. Цікавим є те, що навіть у неймовірно скрутні часи я пишаюся бути українкою.

Після початку повномасштабного вторгнення в Україну розпочала вивчати різноманітні хроніки і вразило те, що українці були скрізь. Ще в часи далекої Київської Русі, наш славетний князь Ярослав Мудрий та його дружина Інгігерда зуміли передати українську кров одинадцятьом європейським могутнім родам.

Близько сімнадцяти українок були правительками у різних країнах, а більше сорока правительок різноманітних держав та націй мали українське коріння в крові. Це неймовірно вражає та надихає. Мене переповнює гордість за наших предків.

Наступними легендами є козаки – люди, які могли поставити на коліна весь світ. Вони були наче та чума, з котрою боротися неймовірно важко, яка, у свою чергу, бере все, що їй заманеться. Сам Наполеон Бонапарт говорив: «Були б у мене козаки – завоював  би цілий світ». Дике поле процвітало, дике поле розвіяло міф про «непереможність» османів.

Невже після такого не може бути гордості за нашу кров, адже у наших венах тече сила та могутність наших предків?

Українська мова була під забороною сто тридцять чотири рази, православну церкву у минулому майже узаконили нелегальною. Українські звичаї, віру, все, що пов’язане із нами і самих нас хотіли стерти з лиця землі. Як результат – Україна  жива. Звичайно, у нашій складній історії ми самі також винні. Якби між нами була єдність та відсутність жаги влади, а в першу чергу збереження нашої нації та держави, історія могла б мати зовсім інші варіанти розвитку подій.

Через це у нас досі немає нормального життя і невідомо, яким буде майбутнє України. Українці мають хоча б зараз винести важливий урок, що потрібно об’єднатися, відкинути вбік свою гординю та жадібність, пожертвувати своїми певними принципами та зробити все, аби Україна хоча б зараз зажила нормальним та світлим життям. Потрібно припинити наступати на ті самі граблі!

Я теж докладаю певних зусиль, аби наблизити нашу перемогу. З батьками донатимо кошти, допомагаємо  волонтерам. Особисто моя окрема робота полягає  в тому, що разом  із класом відправляли речі першої необхідності для наших солдат. Писала неодноразово листи нашим козакам, у яких моя щира подяка за те, що зараз знаходжуся поряд зі своєю сім’єю, у себе вдома.

Ніколи не взнаю, хто саме читав мої слова, проте моє серце радіє,що щиро змогла підтримати та подякувати за шанс жити на рідній землі.

У мене є віра у ясне та славне майбутнє української нації. Як казав сам Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Дозволимо ж ми запалати крові наших предків у венах, і нехай гуляє дике поле! Час показати нашу давно приспану могутність і своє місце в цьому світі.