Я - Альбіна, мені 11 років, і я з Мирнограда, Донецької області.

2022 рік перевернув моє життя з ніг на голову. В один момент все, що я знала і любила, опинилося під загрозою.

Я пам'ятаю, як 24 лютого прокинулася від страшного звуку сирени. Ми з мамою, татом та двома маленькими братиками не одразу зрозуміли, що відбувається. Але потім по телевізору ми побачили жахливі кадри війни.

Страх охопив нас. Ми не знали, що робити, куди йти. В місті почалася паніка.

Через кілька днів ми вирішили евакуюватися. Зібрали найнеобхідніше і вирушили в невідомість.

Наша подорож була довгою і складною. Ми їхали автобусом, потім поїздом, а потім ще й пішки. Мої маленькі братики важко переносили дорогу, їм було страшно.

Нарешті, ми добралися до Польщі. Там нас прихистила добра родина. Ми жили в маленькому селі, де я пішла до місцевої школи.

Спочатку було важко. Я сумувала за домом, за друзями, за бабусею, яка залишилася в Мирнограді.

Але з часом ми звикли до нового життя. Я завела нових друзів, вивчила польську мову.

Через два роки ми вирішили повернутися додому. Дуже хотілося знову побачити бабусю, рідні місця.

Спочатку все було добре. Ми раділи, що знову вдома.

Але війна не закінчилася. Обстріли нашого міста почастішали.

Знову страх, знову невідомість. Знову ми збираємося евакуюватися.

Я не знаю, що нас чекає попереду.

Але я вірю, що війна закінчиться. Я мрію про мир в Україні, щоб ми могли жити спокійно і щасливо. А ще я дуже хочу навушники bluetooth!

Я вірю, що мої мрії здійсняться!