Вергеліс Діана, 10 клас, ліцей "GoITeens School Team"

Вчитель, що надихнув на написання есе: Музиченко Наталія Іванівна

"1000 днів війни. Мій шлях"


День за днем
Все згасає і згасає
Вогник у душі.
І з кожним днем
Утомленіший вигляд мій.
З кожним днем 
Все тяжче щось зробити.
Але кого хвилює це?
Почнуть повчати,
Яка я невдячна,
Бо нию, як тяжко.
Або нарікатимуть,
Яке ж я ледащо.
І не витримуючи це все,
Вночі я знов занурююсь 
У спогади про місто,
В якому все життя пройшло.
І очі мокрі від сліз.
Та не розібратися мені
Чи сльози ностальгії, 
Чи сльози болю і туги
Так звично по щоках стікають.
Знову мрію повернутися
У рідний Миколаїв.
І яким я його побачу,
Коли повернусь 
Після всіх місяців розлуки?
Що я скажу, коли побачу
Його теперішнього?
Місцями понівечиний,
Місцями зруйнований ущент
Реаліями війни.
«Та все ж місто тримається,
Стоїть міцно, як герой!»  ̶
Проноситься в думках щораз.
Та чи зможу я повернутися
Попри весь біль та смуток,
Що пережила я там?
Чи не розкриються 
Старі шви від ран,
Які так болісно загоюються
Та болять і досі?...
А може чорт із тими ранами?
Є бажання кинути все,
Що є тут і зараз,
І поїхати у рідний край,
Де відчуваєш себе живим,
І спитати тихо,
З гіркою й втомленою посмішкою:
«Як ти, рідний?
Скільки ми вже не бачились?»