Була вдома, планувала, як зазвичай, йти вранці на роботу. Найважче було прийняти те, що знов доведеться тікати від війни (бо вже у 2014 році виїхала з Донецька), думати як і куди вивозити родину, оскільки тепер під обстрілом опинилась вся територія  (про те, щоб виїхати за кордон, мова взагалі не йшла, твердо вирішили, що будемо в Україні).

Не можу сказати, що це була катастрофа: були деякі заощадження, також отримували гуманітарну допомогу. Живемо разом у орендованому житлі.

При отриманні гуманітарної допомоги мене обійняв хлопчик з аутизмом, і я відчула, як він щиро мені співчуває.

Наразі маю тимчасові підроботки. До війни працювала у нотаріаті, дуже хотілося б повернутися до улюбленої справи.

Є улюблена чашка, яку я забрала з вже окупованого Донецька, потім, так само, забрала її вже із Краматорська у Дніпро. Вона улюблена, але нагадає про постійні переїзди, тож поки що з неї не п'ю.