Зранку я не пішла на роботу і подзвонила мамі, сказала, щоб вона теж не ходила. Чоловік приїхав з роботи - їх розпустили. Дитину не повела в садочок. Так розпочався перший день війни.

Ми кожного літа працювали на своєму городі. У мене завжди були в погребі картопля, «закупорка», м'ясо було. Тому ні я, ні мої батьки, ні батьки чоловіка не голодували, слава Богу. 

Перший раз ми евакуювалися в квітні місяці. На мене дуже впливали знайомі: казали, що дитині потрібно виїжджати. Але в нашому селі ще не було катастрофічної ситуації. 

Під тиском ми виїхали, два тижні протримались і повернулися додому. Ще чотири місяці ми прожили вдома, садили город, закривали консервацію. 

Батьки були вдома, ми всі були вдома. Сподівалися, до нас сильно не дійде. Найбільша підтримка – це моя родина і мої батьки, моя дитина, мій чоловік, мій брат. Дай Бог здоров'я, щоб усі були в порядку. На жаль, здоров'я багато немає. Батьки що мої, що чоловіка, евакуювалися у вересні. Ще бабуся, якій 85 років. Мамі ВПО не платили - сказали, що вона не підлягає під категорії. А як людям жити - ніхто не думає. На квартири скажені ціни, зарплата їм не відповідає. Тому багато треба триматися. Головне, що всі живі-здорові, а решту заробимо.

Для своєї дитини ми будемо робити все, що потрібно. А щодо закінчення війни  я не бачу відповіді. Це не від мене залежить, на жаль. Чекаємо кожну хвилину, що закінчиться війна і настане мир. Ми побачимо тих близьких, яких порозкидало по всій країні. Бажаю всім миру і перемоги.