В перший день війни я була на роботі, а син в той час захворів, був з чоловіком удома. У той день був приліт в лікарню. Тиждень ще працювали деякі магазини і аптеки. Потім було складно, тому що аптеки були закриті, а всі хворіли. Запаси їжі поки були.

У нас вже було дуже гучно, я більше боялась за сина. Усі намагались якось підтримувати один одного, але всім було страшно. І ми пішли на автобус евакуації. Зібрали одну сумку, речей майже ніяких не взяли. Їхали через поле, а позаду вже стріляли. Було страшно виїжджати з міста. 

Хочеться, щоб все закінчилось якнайшвидше. Я не можу поки нічого планувати, тому що живемо одним днем.