На той момент нашому малюку було 1,5 місяця, часто вставав вночі і колихаючи його дивилася новини в телефоні. Коли побачила перші коментарі влучання в аеропорт, в інші споруди то всередині все перевернулося і мізки зовсім не готові були думати про щось погане. О 6.00 подзвонили друзі й почали розповідати, теж не вірилося, хоча почала надходити паніка. О сьомій подзвонили зі школи, що діти дома. Була паніка. Одягнені спали, гуркіт літаків, які літали над будинком, взагалі дуже лякав, наче летить ракета.

Найбільш шокували новини про Маріуполь, я без сліз не могла дивитись новини. Але найбільше вразила новина про Одесу, де чоловік вийшов в магазин, а дружина, теща та донечка 3 місяці загинули, та лялечка була на один день старше мого синочка.

Трішки зіткнулися з проблемою продуктів та памперсів, бо були підірвані мости і виїхати в місто було неможливо, але зараз це вже згадується не дуже трагічно, пережили. Ми живемо родиною, але два рідних братів пішли нас захищати. Досі я молюся за них і переживаю. Був момент, коли цим нелюдам не вдалося прорватися через місто і піти на Миколаїв, бо були б дуже трагічні наслідки для нас. Вразили наші захисники, як всіма силами, способами не дали їм завдати нам шкоди. Дуже позитивно на душі, коли дзвонять брати по відео зв'язку і бачу їх.