Марина з чоловіком виїхали до Запоріжжя якимсь дивом, бо таких молодих людей рашисти зазвичай не випускали з окупованої території

Мені 24 роки. До війни я жила в селі Лагідному Запорізької області.  

Як тільки заїхали росіяни, було страшно. Ми не знали, що буде далі. Ліків там не було, лікуватися було тяжко. 

З окупантами немає життя. Вони ходили по селу, залякували людей. Там було тяжко жити, роботи не було, прийшлося виїжджати, ніякого життя. 

Наше село і зараз під окупацією. З нашої родини виїхали тільки ми – молода сім’я. А старші там залишилися, тому що там господарство, кидати все не захотіли.

Говорили, що нас не пропустять, бо ми молоді. Так вийшло, що ми проїхали. Мабуть, був день такий вдалий. Нам просто пощастило. З нами разом виїжджали родичі, також сім’я молода.

Зараз ми у Запоріжжі, бо ми тут дуже часто бували, це наше місто ріднесеньке. Я не працюю. Досвіду роботи не маю, тому ніде не беруть. Але продовжую шукати.

Надіємося на все хороше. Я вірю, що переможе Україна і все буде добре. Це буде найближчим часом - я так думаю і вірю в це.

Вірю, що будемо далі жити в своєму рідному домі, з нашим любим прапором. У нас буде робота, будуть діти, все буде добре. Рідні будуть поряд, будемо один одному допомагати.