У мене був кнопковий телефон, і я нічого не знала. А моя сваха в церкві допомагає, і вона мені зранку подзвонила в сльозах: «Свахо, вставайте і читайте молитву». І вона, і я - віруючі. І відтоді ми весь час у молитвах. Зі мною завжди була іконка, але в один момент я загубила її. Може, хтось підняв, кому вона більше тоді була потрібна. Я ходжу до сповіді, до святого причастя, на всі панахиди. Хоч і з палицею, але стараюся ходити. Як ідуть військові, я їм кажу: «Я вас благословляю як мати, як жінка, як бабуся. І вас благословляю, і ваших побратимів. Низький уклін вам». 

Якби всі люди це розуміли і попросили в Господа прощення всіх гріхів… Ви думаєте, просто так війна почалася? Ні. Ми натягнули стільки негативу на землю! Нам Господь дарував усе: море, річки, землю золоту, а люди хапаються то за зброю, то за гроші…

Мій онук був у Прибалтиці. Він студент, онлайн навчається, йому 17 років. Теж став на військовий облік. У невістки медична освіта, їй теж дали завдання… Я за них дуже переживаю. А от страху вже немає, я просто знаю: у Господа на нас свої плани.

Зараз я поїхала під Одесу, тут у знайомої перебуваю. Нас у Миколаєві бомбили, і я зірвала хребет, у мене полопалися хребці - я ледве ходжу. 

Потрібно операцію робити, а мені вже 74-й рік. Ще й цукровий діабет. Яка операція? Я просто її не витримаю. У мене і так уже було три операції, я просто не витримаю наркозу.

Нам привозили пайки від Фонду Ріната Ахметова, Я дуже поважаю його - він дуже багато хороших справ у мирний час робив і зараз робить. А тут я в церкву ходжу, і нам дають гуманітарку. Ніколи не думала, що нас спіткає така біда. Дуже в мене серце болить за всіх. Шкода дітей, стариків – усіх. Я ніколи не могла подумати, що братні народи не зможуть порозумітися.

У мене пенсія маленька, і іноді її нема та й нема. І коли я була в Миколаєві - мені то одна сусідка щось принесе, то друга. Я молю Господа тільки про те, щоб закінчилася війна і настав мир.