«Живемо одним днем, і нічого не радує»

Чоловік помер три місяці тому. П'ять років він був паралізований після інсульту. Тепер я залишилася зовсім одна. Погано одній, дуже погано і страшно ночами. Ця війна всі надії відняла. Живемо одним днем, і нічого не радує.

Обстріли в нашому Куйбишевському районі Донецька чути постійно. Це нагадує мені про воєнне дитинство. Я й гадки не мала, що пережитий жах минулого століття повториться знову. Стріляють навколо, вночі спиш і здригаєшся від страху.

Коли спати одній зовсім не під силу, щоб пережити тривожні ночі, я кличу сусідку. Вони живе в будинку навпроти і приходить майже щодня – допомагає по господарству, годує собаку Ладу. Сусідка теж самотня, свого часу пережила дві операції. Рада, що жива й може ходити.