Наше життя зупинилося, це якась пауза, дуже важко. Я втратила роботу. Наше рідне місто було окуповане з другого дня війни. Всі магазини та аптеки були розмародерені, продукти харчування та ліки можливо було купити тільки з рук на вулиці по непомірних цінах в 3-4 рази дорожче. Майже місяць не було стільникового зв’язку. Вимкнули опалення, світло, воду давали з перебоями. Ми не виходили з квартири майже десять днів з 25.02.22, бо на вулицях були бойові дії, хаос, диверсійні групи підрізали чоловіків на вулицях. Це був жах.

Ми змогли виїхати з окупації через 2 місяця з 3 спроби. Маршрут був через Молочанськ, Токмак, Пологи, Оріхів. Це була і є зона бойових дій.

Життя в окупації залишило дуже багато шокуючих спогадів. Донька досі лікується у невропатолога, в неї бруксізм та поганий сон. Зміна настрою, вона дуже емоційна.