Стогній Валерія Олександрівна, 10 клас, Шевченківський ліцей Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Дощик Світлана Олександрівна

"Як я бачу майбутнє України?"

Ще декілька років тому я не задумувалася над словами «майбутнє», «незламність». І саме 24 лютого 2022 року весь мій світ перевернувся, змінилися думки, погляди і навіть звички. Емоції змінювали одна одну. Спочатку великий страх і відчай, потім злість і безпорадність, а ще пізніше – бажання жити, жити в Україні не на окупованій території, а у вільній незалежній державі.

Як і в кожного свідомого громадянина своєї держави, з’явилася впевненість в майбутній перемозі. Горе об’єднало та розбудило мільйони людей. Відчуваючи страх за своїх рідних , за себе, починаєш цінувати життя, незалежність своєї країни і усвідомлюєш, яке майбутнє потрібне нам – українцям.

Незважаючи на постійні обстріли, життя в країні триває, люди терпляче витримують всі негаразди. Вони працюють, здобувають освіту, дбають про медицину, економіку, просто підтримують один одного. Діти звикли до сирен. Вони граються, навіть не реагуючи на них. Це небезпечно, але й не дивно, адже всі хочуть жити, радіти, незважаючи ні на що.

У моєї країни велике майбутнє. Я бачу свою Україну процвітаючою, незалежною, незламною, демократичною державою. Але такою вона буде лише тоді, коли настане мир. У боротьбі за територіальну цілісність ми стаємо сильнішими, ми вчимося діяти, змінюватися, вирішувати проблеми.

Ніколи Україна не буде такою як колись. Це вже історія. Тепер розпочато новий відлік часу. Ми змінюємося і змінюється все навколо. І те, що наша віра в краще майбутнє не зникла, ми повинні завдячувати нашим захисникам, які віддають свої життя за існування нашої держави, за існування нашої нації, за існування нашої мови, за українські квітучі поля, бурхливі ріки та чисті озера, зелені ліси.

Допоки триває боротьба на фронті і підтримка в тилу, наш народ не зламати. Мене переповнює гордість за українців, які ладні витримати будь-які виклики долі. Ми зможемо все подолати!

Своє майбутнє я бачу тільки в Україні. І ким би я не стала – свою країну любитиму понад усе, і все українське завжди буде для мене рідним, найкращим. Україна не лише виживе , а й обов’язково почне процвітати. У нас все є для цього: добрі та щирі люди, родюча земля, краса природи, що надихає.

Майбутнє нашої держави розпочинається у серцях кожного. Тільки від нас залежить, яка країна залишиться майбутньому поколінню. Все буде добре! Інакше бути не може!