Після початку війни я втратила молодшу дитину. Донька дуже тяжко це пережила – навіть зараз нам обом важко, але ми намагаємося жити далі.

Нам довелося виїхати з нашого міста, залишивши там дім та все, що було. Поки що ми перебуваємо у м. Дніпро. Донька навчається і дуже хоче стати психологом, щоб допомагати людям, яким потрібна підтримка. Це рішення вона прийняла після того, як ми разом пройшли через важкі події. Дуже хочеться, щоб дитина побачила щось гарне і морально відпочила.

Ми дуже злякалися, бо були вдома і не мали куди піти – у нас із донькою нікого не було поруч. Дитина сильно злякалася, панікувала. Мені теж було страшно, але я намагалася це не показувати.

Особливо страшно стало, коли біля нашого будинку почали працювати «гради». Я дуже хвилювалася за життя доньки. Ми стикнулися з реальною небезпекою: бомбили наш город, а ще була втрата маленької дитини. Нам обом було дуже тяжко, але ми намагаємося підтримувати одна одну.