Перший день повномасштабного вторгнення назавжди закарбувався в пам'яті. Ми сиділи в погребі та чули, як колони танків та іншої техніки рухалися трасою повз наше село. В думках тоді було тільки одне - дай Бог вижити. Життя нашої родини перевернулося з ніг на голову. Ми залишилися без житла, оскільки було пряме влучання вибухового предмету в наш будинок. Через цей страшний стрес у дитини тепер цукровий діабет першого типу.

Це не перша втрата, яку довелося пережити синові. Коли йому було вісім років, помер його батько. Він дуже сильний, але все тримає в собі. Попри всі випробування, він захоплюється спортом та завжди підтримує гарні ідеї. Ми тримаємося, бо щиро віримо в краще. Зараз його найзаповітніша мрія - це просто мирне життя.