На початку повномасштабного вторгнення я знаходився в Маріуполі, а моя сім'я - у Миколаєві. Мій найстрашніший день - це день поранення і потрапляння в полон. Для моєї родини найстрашнішим став день початку війни: ракети, тривоги, страх. Наша друга дитина народилася якраз на початку вторгнення, через що старшій доньці довелося на деякий час розлучитися з мамою. Вона дуже боялася.

Наслідки війни глибоко торкнулися моїх дітей. Найбільшою травмою для доньки став початок війни, а згодом - момент, коли мамі довелося розказати і показати їй тата в полоні з травмою. Це був вимушений вчинок, адже дитина думала, що я загинув, і вважала, що мама її обманює. Зараз ми продовжуємо життя в Київській області, але донька й досі боїться повітряних тривог.

Попри пережите, вона знаходить сили у творчості та спорті. Донька любить знімати відео, малювати та професійно займається карате. Її надихає музика, а серед талантів - танці та бойові мистецтва. Вона дуже засмучується, коли її ображають, але мріє про неймовірне - створити літаючий автомобіль. Ми повернулися, ми разом і вчимося жити далі.