Березюк Артем, 10 клас, КЗ "Погребищенський ліцей №2 Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Оранська Наталія Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна завжди здавалася чимось далеким і абстрактним, тим, що відбувається десь у світі, але ніколи не торкнеться твого життя. Однак коли вона приходить у твою країну, то руйнує все, що було звичним, змінює знайоме і робить невідоме частиною повсякденного життя. Перші дні війни були для мене часом хаосу і жаху. Моя країна змінилася, і я змінився. Ці 1000 днів стали випробуванням для кожного з нас, але водночас це був період глибокої внутрішньої трансформації, коли вчишся жити заново в умовах, які здавалися неможливими.

Я хочу розповісти про те, як війна змінила мій погляд на світ, як я шукав нові сили і ресурси, як долав труднощі і вчився виживати в умовах постійного стресу.

Перші дні війни – це те, що залишиться зі мною назавжди. Я пам’ятаю,  що відчув справжнє потрясіння у перші години, коли дізнався про напад рашистів. Невпевненість охоплювала кожен мій крок. Це було схоже на пробудження від страшного сну, який ставав реальністю. Це був час, коли будь-які плани на майбутнє руйнувалися, а всі думки були зосереджені на тому, як вижити сьогодні. Звичний ритм життя змінився майже миттєво. Те, що раніше здавалося таким передбачуваним і простим, стало недоступним. Навчання та повсякденні справи перестали бути пріоритетом. Єдине, що мало значення - знайти безпечне місце. Перші мої дії були хаотичними, продиктовані інстинктом самозбереження.

Перевірка новин кожні кілька хвилин, пошук інформації про те, що відбувається, запаси їжі та води - все це стало новою реальністю.

Кожен день був викликом, але я зрозумів, що повинен рухатися вперед - навіть тоді, коли хочеться зупинитися. Стрес не повинен стати перешкодою на шляху до життя, яке хоч і змінилося, але все ще триває. Війна глибоко вплинула на моє світосприйняття. Речі, які раніше здавалися важливими - кар'єра, плани на канікули - втратили своє значення. Відчуття вразливості перед зовнішнім світом змусило мене переосмислити свої цінності.

Життя стало більш цінним, і я навчився цінувати кожну мить спокою, кожну можливість побути з близькими.

З часом я відчував: вразливість поступово переростає у стійкість. Війна змусила мене шукати внутрішні ресурси, адже це не короткочасна подія. Життя має продовжуватися навіть у таких умовах. Я почав шукати нові стратегії виживання, які б дозволили мені адаптуватися до цього нового світу. Мої цілі стали більш усвідомленими, сфокусованими на тому, що дійсно важливо: всебічний розвиток, підтримка близьких і набуття внутрішньої сили. Оскільки стало важливим займатися волонтерською діяльністю, я приєднався до організацій, які допомагають постраждалим. І до сьогодні підтримую фінансово і психологічно воїнів і тих людей, які пережили ці страшні події. Саме цим я і кожен з нас можемо наближати перемогу.  

Як казав пророк українського народу Тарас Шевченко:"... І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…”

Хоч і важко, але я продовжую старанно навчатися. Я розумію, що зброя воїна - автомат, а моя – знання, тому знайшов у собі нові сили, яких раніше не помічав. Тепер навчаюся, докладаючи максимум зусиль. Спрямувую всі свої сили для здійснення мрії – стати психологом, лікувати обпалені війною душі людей.

Саме цим,  я вважаю, зможу принести користь своєму народові, рідній державі після довгоочікуваної ПЕРЕМОГИ, яка неодмінно настане.

Таким чином, 1000 днів війни - це подорож, яка змусила мене переосмислити багато аспектів мого життя, стати сильнішим і стійкішим. Це був час випробувань, але також і можливостей для зростання. Я навчився бути стійким у кризових ситуаціях і вірити, що навіть у найтемніші моменти надія і віра в краще можуть допомогти зберегти внутрішні сили.