Щурук Артем, 11 клас, Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №207 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бєлкіна Оксана Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022-го року моє життя змінилося назавжди. Як і мільйони українців, я прокинувся від вибухів у рідному місті. Повномасштабне вторгнення росії в Україну стало новим жахливим етапом у війні, яка тривала з 2014-го року. Ми з батьками вирушили до бабусі та дідуся на Рівненщину, неподалік міста Дубно. Цей переїзд став початком тривалого періоду невизначеності та адаптації до нової реальності. Перші місяці повномасштабної війни я намагався займатися спортом, щоб зберегти фізичну форму та не впадати у відчай.

Ми разом із родиною плели маскувальні сітки для захисників і намагалися допомогти воїнам усім, чим могли. Це давало відчуття причетності до спільної боротьби та підтримувало моральний дух.

Через кілька місяців ми повернулися додому, де я знову почав вчитися у школі. Однак це вже була не та школа, яку я пам’ятав. Постійні новини з фронту, тривоги, занепокоєння за близьких стали невід’ємною частиною мого життя. Взимку 2022-го – 2023-го років на нас чекали блекаути через масовані обстріли інфраструктури з боку росії. Вимикання світла та обмеження ресурсів додали нових викликів у повсякденне життя.

2023-й рік минув у тій самій тривожній атмосфері. Багато знайомих і друзів втратили своїх близьких або ж мають когось, хто прямо зараз боронить нашу свободу.

Ми постійно допомагаємо Збройним силам України, як можемо, і відчуття єдності стає надзвичайно сильним.

У 2024-му році ситуація не змінилась. Мій старший брат також пішов на фронт, і ми продовжуємо жити у стані війни. Попереду ще багато викликів, але на нас усіх, сильних та незламних українців, чекає перемога.