Я народилася у Дружківці Донецької області. Там навчалася, закінчила технікум, переїхала до Горлівки. Вийшла заміж, народила сина, йому зараз 53 роки. Найчастіше згадую сім'ю, вона була дуже дружня.
Життя кардинально змінилося, коли до нашого будинку влучив снаряд. Син із сім'єю поїхав до своїх друзів до Росії, а я сподівалася, що все налагодиться. Було шкода кидати все нажите майно, але все ж таки довелося виїхати.
Коли було бомбардування, ми перебували у другій лікарні. Мене запросили до себе знайомі, і я погодилася, бо виходу не було. Вони поселили мене в хаті, у ній все було.
Я отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Вона грала велику роль для мене, тому що пенсія маленька, я хворію, гроші йдуть в основному на ліки, супи та каші.
Хотілося б забути про війну. Мрію про мирне небо, хороше життя, достаток для всіх, щоб люди любили одне одного.
