Хом’як Аліна Сергіївна, ВСП «Горохівський фаховий коледж» Львівського національного університету природокористування, ІІ курс «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва», м. Горохів, Волинська область

Викладач, що надихнув на написання есе — Здинюк М.О.

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мамочко, вибач за чорну хустину, за те, що віднині будеш сама.

Війна в Україні, яка триває вже понад тисячу днів, залишила незабутній слід у житті кожного українця. Ця війна не лише випробування для кожної країни, але й свідчення сили українського народу, його здатності об’єднатися перед обличчям загрози та відстояти свою незалежність. Протягом цих тисячі днів ми стали свідками руйнівних наслідків, але й вражаючих прикладів героїзму та солідарності.

На жаль, війна принесла багато горя та руйнувань. Безліч українських міст і сіл постраждали від артилерійських обстрілів та ракетних ударів.

Життя десятків тисяч людей було безповоротно змінено, хтось втратив домівку, хтось — близьких. Багато людей змушені були залишити свої домівки та стати переселенцями у власній країні або ж емігрувати за кордон, рятуючись від жахів війни.

За вісім днів до початку повномасштабної війни Аркадієві Міщенку виповнилося 45 років. Їх він зустрів у сонячній Іспанії. У далеку країну сміливо поїхав ще 22-річним заробітчанином й зостався там, як мовиться, до тієї пори, якою називав повернення в Україну назавжди. Він добре знав, що колись житиме вдома, втомившись душею від чужини. Для цієї мрії вже й купив на рідній Волині новий дім, та на Батьківщину приїхав раніше, ніж планував — не щоб жити в ньому, а стати одним із перших її оборонців.

Торік восени стрілець-санітар легендарного підрозділу «Червона калина» Національної гвардії України Аркадій Міщенко повернувся з війни до батьківської хати в домовині. 11 вересня минув рік, відколи наш земляк героїчно загинув, прикривши своїм тілом пораненого побратима.

Прибувши у зранену першими обстрілами Україну, Аркадій витратив лише кілька днів, щоб допомогти батькам по господарству, а потому поспішив у військкомат. Відтак був вишкіл на військовому полігоні, перший, другий… незлічені бої під Бахмутом на Донеччині та Роботиним на Запоріжжі. В кожен із них Аркадій Міщенко рвався першим, аби за його плечима було певніше комусь із бойових побратимів, щоб захистити кожного з них у пеклі війни й усіх українців — у тилу.

Щоб друг не став зниклим безвісти, щоб його бодай у домовині могли побачити востаннє його рідні та захоронити прах у рідному краї, він відмовився від рятівної для себе першої евакуації й чекав другої ще цілу добу.

Я вклоняюся тобі за цю людяність. Я молюся за тебе й усіх, хто сьогодні віч-на-віч зі смертю зі зброєю в руках здобуває перемогу й мир нашої України.

Тисяча днів війни — це тисяча днів випробування, болю, але й героїзму та єдності. Війна залишила незабутній слід у наших серцях, але й об’єднала нас як ніколи раніше. Українці не здаються, і ця війна лише підтвердила нашу незламну волю до свободи та віру у майбутнє без війни.