Літній харків’янин ледве виїхав з міста під обстрілами на стареньких Жигулях

Мені 61 рік, я сам з Харкова. Звичайний українець. Змушений був виїхати, бо жив на Салтівці, і в мене вистачило терпіння досидіти там тільки до 21 березня. 

Війна шокувала. Я вийшов на роботу зранку - і почалися обстріли. Від цього страху був справжній шок. А ще жорстокість кацапів шокує - немає у них нічого людського.

В мене є старенькі Жигулі, а бензину не було. Ми вихали вже коли з’явився бензин. 

І коли заправлялися, то бомбили, і коли їхали, то бомбили. Вже коли виїхали за Люботин, то стало простіше. А так, звісно, боявся, що можуть по дорозі нас розбомбити.

Я виїхав до Полтави, мешкаю в гуртожитку аграрного університету. Важкувато жити, бо в моєму віці я не можу знайти роботу, в мене тільки пенсія. Але нам допомагають різні фонди, волонтери. І від Фонду Ріната Ахметова я отримував гуманітарну допомогу. Дякую дуже. Дякую адміністрації в Полтаві. Та і взагалі дякувати нашій владі. Нам допомагають. Багато хто допомагає, і ВПО дають гроші.

Я думаю, що в цьому році війна повинна скінчитися. В мене є така надія.

Майбутнє бачу у вільній та щасливій Україні, щоб наші онуки жили спокійно. Дякую хлопцям на фронті, які нас захищають ціною свого життя. Потрібно зараз подолати цих падлюк, тому що вони до нас все життя лізуть.