Лещенко Юлія, 10 клас, Одеський економічний ліцей Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Музиченко Наталя Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна змінила моє життя назавжди. Я почала інакше мислити, подорослішала, зрозуміла речі, які досі були загадкою. Усе навколо змінилося з 2022 року: настрій, будівлі, пам’ятки, заклади… кожен з нас. Перший рік був для мене великим потрясінням. У той час життя ніби зупинилося, навколо все стало новим і незнайомим, навіть повітря здавалося сірим. Мій батько військовий, я згадую той день, коли він пішов на війну так, мов це було вчора, хоча насправді – самий початок війни.

Страшенно важко усвідомлювати, що твоя близька людина там, куди і ворогу потрапити не побажаєш, усі на нервах, кожен член моєї родини зрозумів, що таке боротьба за життя.

Мій тато завжди був відважним, я захоплююсь його сміливістю та мужністю, а тепер це допомагає йому в такий непростий час. Війна змінила людей, вона торкнулася і моїх ближніх, і мене разом з ними. Я зрозуміла сенс свого життя, перебування на цьому світі, я стала серйознішою та стриманішою,  жодна подруга не розуміла, що в мене на серці, бо в кожного різна доля, але всіх нас об’єднує одна правда, яка є за вікном.

Згодом Україна повернулась у свій ритм життя, і моя сім’я разом з нею.

Зараз, прокидаючись зранку, я вдихаю свіже повітря з посмішкою на обличчі, але це не означає, що я не сумую за батьком і не чекаю на перемогу. Мій шлях як українки почався з невеличкого донату на ЗСУ в застосунку банку, яким я користуюсь, також разом з дідусем і мамою ми їздили на волонтерство, куди вклали багато сил і грошей; з друзями плели сітки і поповнювали деякі фонди. Мій вклад не великий, як крапля в океані, але має значення те, що в мене є бажання зробити багато корисних справ задля нашої перемоги і підтримки чоловіків, які саме зараз борються за наш спокій.

Останнім часом люди навчилися жити в таких умовах, пристосувалися до змін і звикли до стану України.

Деяким набридло робити знижку військовим, але вони знають, що це правильно, що це справедливо. Батько сказав одного разу: “Не зрозуміти тим, хто тут, того, хто там…”. І він правий… І більшість з цим погодяться. Далеко не всім відомо, що означає сумувати за домівкою, але ті, хто в цьому живуть, не знайдуть навіть сил на те, щоб жалітися. За безцінне життя, котре й досі продовжується після 1000 днів війни, ми нескінченно зобов’язані саме військовим, які віддали своє життя за незалежність нашої неньки та спокій у ній.

Я висловлюю щиру вдячність кожному і буду допомагати на цьому нелегкому для всіх нас шляху стільки, скільки зможу.

1000 днів війни залишили в історії України і моїй особистій неабиякий слід, вони повністю змінили сенс буття та моє ставлення до життя.