Бевз Анна, 11 клас, Петропавлівський ліцей №1 Петропавлівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Стародинова Оксана Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чистим блакитним небом, як завжди, пливли кучеряві білясті хмарки. Круглоголове сонечко сміливо розсувало їх своїми руками-променями, рвалося у бій з темрявою, щоб ощасливити появу нового зимового ранку.

Почало світати… Шахтарі збираються на роботу. Діти ще сплять. Ніщо не передчуває  кінця щасливому життю.

Як потужний грім серед ясного неба пролунав перший вибух, а за ним ціла низка руйнівних смертельних ракет посипалась на мою державу. Ці надмірно гучні вибухи переляком дуже рано розбудили мене… Серце, нестихаючи, калатало в моїх грудях. Здається, що воно розірвалося на сотні тисяч шматочків. «Це війна, а не грім», - промайнула думка в моїй голові. - Що ж тепер буде?» Мабуть, уже ніколи не буде того щасливого життя, яке було в нас до цієї миті. Війна для мене - це складний та безглуздий спосіб вирішення державних питань, або задоволення власних територіальних апетитів. У нашому випадку, ворог тихо підкрався зі сходу, прикриваючись химерними фактами сфальсифікованої історії.

Для мене повномасштабна війна почалася у восьмому класі. За кілька годин до початку занять класний керівник повідомив тривожну новину:  «ОГОЛОШЕНО ВОЄННИЙ СТАН!»

Шок та сонлива збентеженість швидко захопили мій мозок. Увесь ранок думки були заповнені лише одним: «А що ж буде далі?» Мене ніби кліщами затиснув безжальний морок, який поглинав усе хороше, замінюючи його темрявою безвиході. Усвідомлення прийшло одразу після того, коли я побачила тата у військовій формі. Цей жахливий день раз і назавжди став точкою неповернення в минуле, безхмарне життя. Війна змусила мене змінитися та переглянути свої погляди на реалії буття. Складно усвідомлювати, що війна триває майже третину мого життя. Все почалося 20 лютого, коли мені було п'ять з половиною років, А зараз вже трохи більше за шістнадцять.

Я ніколи не чула про мирний Донецьк, не бачила Кримських гір та не відвідувала Луганськ. Замість цього - бачила як кров та пітьма затуляють їм сонце.

Війна дуже змінила нас усіх і кожного окремо. Країна згуртувалась, аби разом долати ворога. «Покозачення» поширилось усіма засобами і допомогло усвідомити важливість миру. Ми з друзями неодноразово допомагали плести маскувальні сітки, виготовляти окопні свічки та збирати харчі на допомогу військовим. Зимою ми з бабусею в'язали килимки, які потім були передані нашим захисникам. Моя бабуся Наталя з початку війни стала активною волонтеркою. Вона допомагає шукати військовим житло, кожного тижня пече їм пиріжки, плете сітки разом зі своєю командою «Час» та всіляко допомагає наближати нашу перемогу.

До речі, сітки, виготовлені волонтерами цієї команди, вважаються найкращими в нашій області, вони мають вражаючі розміри: дев'ять на одинадцять метрів.

Я дуже вдячна Богу, що він оберігає мою сім'ю. Вже кілька років мій тато виборює перемогу для нашої країни. Зараз він знаходиться на передовій, де точаться запеклі бої за місто Торецьк. І це найважче з того, що мені доводилося пережити. Кожного дня, кожну вільну хвилину я думаю, як він там, і молюся за нього. Сподіваюся, що війна скоро завершиться і всі військові повернуться до своїх сімей.

Тепер я нарешті зрозуміла, чому прабабусі на питання: «Як справи?» - відповідали: «Все добре, аби тільки не було війни».

Наші люди продовжують втрачати своїх рідних, знайомих та домівки. Кожна смерть відчуває тяжкі страждання,  знову і знову розриваючи серце на друзки. Тяжко адекватно сприймати людські втрати, розуміючи, що ти ніяк не зможеш їм допомогти. Мені здається, що смерть - це близька подруга війни, яка забирає усіх, не нехтуючи навіть немовлятами. Тисячі історій з окупованих міст «запалили» душі українців надмірним гнівом та ненавистю до ворогів. Страждання цих людей неможливо усвідомити, але можна назвати їх причину- клятий «руський мір».

Я впевнена, що в наших серцях назавжди залишиться пам'ять про славних воїнів ЗСУ - героїв вільної України, які ціною власного життя зберігають свободу та незалежність нашого народу та держави.

Завжди вшановуватимемо пам'ять полеглих героїв, які віддали своє юне життя заради нашого щасливого майбутнього. Ми та наступні покоління завжди будемо вдячні воїнам, які боронили Україну в цій страшній війні, урочисто обіцяємо продовжити справу захисту та розвитку, Богом дарованої нам, держави - України. Ми переможемо корупцію та несправедливість, які ганьбили наш державний устрій та принижували честь і гідність робочого люду. Україна буде квітучою та щасливою державою… Слава Україні!  Героям слава!