«Живеш одним днем і всього боїшся. Страх з'їв людей»

Ми живемо в «сірій зоні», це погана зона. Хати в нас у селищі зруйновані й відновленню не підлягають. У будинок мого батька влучила міна. Він встиг сховатися в підвалі, але після того, що сталося, так і не прийшов до тями. Уже другий рік прикутий до ліжка через контузію. Доглядати його мені допомагає старша сестра.

 У нас у Бахмутці немає ні тепла, ні води. Питну воду привозять двічі на тиждень. Збираємо дощову воду для прання, для побутових потреб. Колодязі в нас є, але вода в них не питна.

 На вікнах уцілілих будинків у нас плівка замість шибок, тому що її найлегше замінити після чергового обстрілу. Нещодавно в нашому будинку осколками побило дах і знесло трубу.

Садити город або не садити… Страх з'їв половину людей, а нас тут живуть приблизно 100 людей.

 У нашому будинку ще й електрики немає. Працює переносний акумулятор. Його світла вистачає лише на півтори години на добу. За цей час ми встигаємо зарядити мобільні телефони та зробити уколи батькові. А сам акумулятор заряджаємо в сусідів, у них є генератор. Проблема і з транспортом, автобус сюди ходить двічі на тиждень. І з роботою проблема в усіх.